я думаю, то й був Промінь.
– Інакше кажучи, шлях до Вежі.
– Угу, – сказав Едді. Він думав про те, як хмари текли вздовж Шляху Променя, як тіні тяглися в той бік, куди вказував Промінь, як кожна гілка кожного дерева неначе повертала у той бік. «Усе слугує Променю», – не раз казав їм Роланд. І потреба Едді побачити папірець Балазара, якого той тицьнув під носа Кельвінові Тауеру, здавалася саме потребою, пронизливою і невідпорною.
– Розкажи мені, що там було написано.
Едді прикусив губу. Зараз йому було не так страшно, як тоді, коли треба було вирізьблювати ключ, що дозволив би їм урятувати Джейка й видобути його на цей бік, але відчуття були схожі. Оскільки це було не менш важливо, ніж ключ. Якщо він щось забув, це може призвести до краху світів.
– Я не пам’ятаю дослівно…
Роланд нетерпляче махнув рукою.
– Якщо буде потрібно, я тебе загіпнотизую і витягну з тебе все дослівно.
– Думаєш, це має значення? – спитала Сюзанна.
– Я думаю, все має значення, – відповів Роланд.
– А що, як гіпноз не подіє на мене? – поцікавився Едді. – Якщо я типу непіддатливий?
– Нехай це буде мій клопіт, – сказав Роланд.
– Дев’ятнадцять, – ні сіло ні впало озвався Джейк, і всі звернули погляди до нього. Він роздивлявся літери, що їх вони з Едді награмузляли біля пригаслого вогнища. – Клаудія-і-Інес Бахман13. Дев’ятнадцять літер.
Замислившись на мить, Роланд вирішив поки що на це не зважати. Якщо число «дев’ятнадцять» було якимось чином із цим усім пов’язане, з часом його значення саме про себе нагадає. А поки що їм трьом і без того було над чим помізкувати.
– Аркуш, – сказав він. – Спочатку про нього. Розповідай усе, що можеш згадати.
– То був юридичний документ із печаткою внизу й усім таким. – Едді замовк, бо його осяяла проста думка. Ймовірно, Роланд частково міг зрозуміти, про що йдеться – зрештою, він же був у своєму світі кимось на зразок правоохоронця, – та не завадило б переконатися. – Ти ж знаєш, хто такі юристи, правда?
Відповів Роланд найсухішим тоном з тих, що були в його арсеналі.
– Ти забуваєш, що я родом з Ґілеаду, Едді. Найцентральнішої з Внутрішніх бароній. У нас було більше купців, фермерів і фабрикантів, ніж юристів, але їх теж не бракувало.
– Ти нагадав мені про одну сцену з Шекспіра, Роланде, – розсміялася Сюзанна. – Двоє персонажів – точно не пригадую, може, Фальстаф і принц Гел – розмовляють про те, що зроблять, коли переможуть і війні настане край. І хтось із них каже: «Перш за все скараємо на горло всіх юристів».
– Для початку було б непогано, – сказав Роланд, і його серйозний замислений тон змусив Едді здригнутися. Потім стрілець знову повернувся до нього. – Продовжуй. Джейку, якщо згадаєш щось, то додай, будь ласка. І розслабтесь обидва, заради ваших батьків. Поки що я хочу про все почути в загальних рисах.
Хоч Едді й здогадувався про це, але ті слова Роланда додали йому наснаги.
– Гаразд. То був меморандум про договір. Назва стояла вгорі, великими літерами. Внизу було написано «Угоду