вона в мене особлива! Зараз таких уже не роблять!
Ельжбета кивнула. І погоджуючись із мандрівником, і прощаючись з ним одночасно.
Під ногами сніг хрустів. Ішов Кукутіс узбіччям ліворуч від свіжих слідів автомобіля, що проїхав нещодавно. Попереду з’явилася інша дорога, та, з якої він минулого вечора звернув. За нею їхали вантажівки й автобуси. Їхали, в основному, праворуч, у бік Німеччини. Ну а там, навколо Німеччини, й уся інша Європа скупчилася. Праворуч – данці з норвежцями, прямо – голландці, ліворуч – французи з італійцями. Головне до правильної розвилки дістатися!
Розділ 13. Лондон
Три ночі поспіль на вулиці Лондона лягав сніг. Тонким шаром вкривав тротуари та дороги. На дорогах він танув швидше, і вже години до восьмої ранку завдяки машинам і автобусам від нього нічого, крім мокрого асфальту, не залишалося. На тротуарах він затримувався довше, немов хотів показати, з яких будинків і куди виходили люди, котрі залишали на снігу сліди від свого взуття.
Інґрида та Клаудіюс цього ранку вийшли першими з дверей свого підвального помешкання. Першими на сходинках і сліди залишили.
На вечерю їх запросив у гості Марюс, однокласник Клаудіюса, той самий, котрий зустрічав їх у Лондоні на автовокзалі. Але до вечері далеко. Болгарка Таня, у котрої вони винаймали кімнатку, запропонувала Клаудіюсу «теплу» роботу на кілька днів. Але відразу ж попередила, що робота хоч і легка, але відповідальна, що він буде удвох із напарником, за котрим треба стежити, щоб той нічого не взяв.
– А робити що треба? – спитав він врешті-решт нетерпляче.
– Біля багаття сидіти, – відповіла Таня. – Папірці різні спалювати.
Клаудіюс здивувався пропозиції, але п’ятдесят фунтів за день сидіння біля багаття його цілком влаштовували.
Й ось сходили Інґрида та Клаудіюс з самого ранку по свіжому снігу в найближчий міні-маркет, купили дві сім-картки, якими замінили в мобільниках литовські номери на англійські, купили два йогурти та повернулися до себе. Кухня була вільна, й її тіснота виявилася ідеальною для сніданку вдвох. У квартирі було напрочуд тихо. Навіть не вірилося, що за стінами сплять ще дві пари, з якими Інґрида та Клаудіюс наразі навіть не познайомилися.
– Я, як звільнюся, тебе наберу, – пообіцяв Клаудіюс. – Мене сюди назад привезуть.
– А до Марюса на котру годину?
– На восьму!
Над вікном кухоньки заторохкотів мотоцикл. Сходами до дверей в їхню підвальну квартиру спустився чоловік років сорока в чорному комбінезоні зі штучної шкіри. Постукав.
Уже провівши поглядом Клаудіюса та незнайомця, котрий заїхав за ним, перечекавши торохтіння мотоциклетного двигуна, що віддалявся, дівчина кинула собі в горнятко новий пакетик чаю і залила його окропом.
Тиша в квартирі стояла ідеальна, стерильна. Інґриді здалося, що від цієї тиші віє холодом. Помацала батарею під віконцем. Та не гріла. Обвела кухоньку шукаючим поглядом і раптом, до своєї несподіваної радості, помітила маленький радіоприймач у кутку на кухонній тумбочці. Дротик, що тягнувся від неї до розетки, немов підтверджував,