міг би, – заперечив Старий Джек. – Я мав підготувати вас до пошесті снобізму, який жодна інша нація на землі не повинна наслідувати. Треба було витратити більше часу на значення старої шкільної краватки, а менше – на географію й історію. Я частково сподівався на зміни після війни, що мала покласти край усім війнам, але вони явно не торкнулися Святого Беди.
Чоловік упав у задуму на якийсь час, перш ніж нарешті запитати:
– І що робитимете далі, юначе?
– Утечу в море. Завербуюсь на якийсь корабель, який мене візьме, – сказав Гаррі, намагаючись демонструвати ентузіазм.
– Гарна ідея, – визнав Старий Джек. – Чому б не зіграти на руку Фішеру?
– Про що це ви?
– Ніщо не сподобається Фішеру більше, ніж розповісти своїм друзям, що вуличний жебрак має тонку кишку. Врешті-решт, що можна очікувати від сина вантажника та матері-офіціантки?
– Але Фішер має рацію. Я йому не рівня.
– Ні, Гаррі, проблема в тому, що насправді Фішер уже збагнув, що це він вам не рівня і ніколи не буде.
– Ви хочете сказати, що мені доведеться повернутися до цього жахливого місця? – жахнувся Гаррі.
– Зрештою, тільки ви можете прийняти це рішення, – зауважив Старий Джек, – але якщо втікатимете щоразу, коли зіткнетеся з фішерами цього світу, то потрапите до мене, того, хто опинився на лаві запасних, за словами директора школи.
– Але ж ви – чудова людина! – не вгавав Гаррі.
– Я міг би нею стати, – зітхнув Старий Джек, – якби не втік, як тільки натрапив на свого Фішера. Але я вирішив знайти легкий вихід і думав лише про себе.
– А про кого ж іще треба думати?
– Про вашу матір для початку, – відповів Старий Джек. – Не забувайте про всі жертви, на які вона зважилася, щоб дати вам можливість кращого життя, ніж вона коли-небудь мріяла, що це можливо. А є ще пан Голкомб, котрий, коли виявить, що ви дали драпака, звинувачуватиме за це себе. І не забувайте про панну Мандей, котра телефонувала, вивертала руки та витратила незліченну кількість годин, аби переконатися, що ви достатньо фахові, щоб отримати цю хорову стипендію. А коли ви зможете зважити всі плюси та мінуси, Гаррі, то пропоную помістити Фішера на одну шальку терезів, а Беррінґтона та Дікінса – на іншу. І підозрюю, що Фішер дуже швидко зникне, а Беррінґтон і Дікінс безумовно залишаться вашими близькими друзями на все життя. Якщо втечете, вони будуть змушені слухати Фішера, котрий постійно нагадуватиме їм, що ви виявилися не тим, за кого вони вас мали.
Гаррі якийсь час мовчав. Нарешті повільно звівся на ноги.
– Дякую, сер, – сказав він, без жодного слова відчинив двері вагона і вийшов.
Гаррі повільно плентався по набережній, знову споглядав на величезні торгові кораблі, які незабаром мали вирушати в далекі порти. Він продовжував іти, доки не дістався до воріт верфі, після чого перейшов на біг і кинувся назад до міста. До того часу, коли він опинився біля шкільної брами, вона вже була відчинена, а годинник у великій залі готувався вдарити вісім разів.
Незважаючи на можливість зателефонувати,