ножем. Колекціонери замовляють таких рептилій контрабандистам. Або злодіям, які крадуть їх ось із таких пересувних тераріумів.
– Ясно, – Максим зітхнув і відкинувся на спинку сидіння. Денис знову хотів про щось його запитати, та хлопець приклав пальця до вуст і заплющив очі. Черненко скреготнув зубами. Він не любив чогось довго і терпляче чекати. Та, мабуть, доведеться.
Знову повернувся до вікна. Саме зараз вони проїжджали проспектом повз квадратну площу, на якій між гранітними кубами примостився кам’яний лев. Над ним височів обеліск із гербом на вершині. Вчитель пояснив, що це – давній герб Полтави.
Денис іще кілька разів спробував заговорити до Максима, але той мовчки відмахувався. Лише коли всі вийшли на Панянському узвозі, щоб піднятися на оглядовий майданчик і подивитися з найвищої його точки на річку Ворсклу та на знаменитий Хрестовоздвиженський монастир, Білан відчув: він готовий до розмови. Тепер щось підказало йому: приятель не засміє і не почне крутити пальцем біля скроні.
Тож коли автобус зупинився біля знаменитої полтавської Каштанової алеї і гурт школярів рушив за Сидоровичем, який знову щось розповідав, Білан трошки відстав. Те саме зробив і Черненко.
– Ну? – нетерпляче запитав він, щойно хлопці позбулися сторонніх вух довкола.
– Гну, – в тон йому відповів Максим і коротко розповів про вчорашню дивну пригоду попід берегом.
– Чого мовчав? – буркнув ображено Денис.
– А ти б повірив? Та й не до того було. Січеш, що вимальовується? Гада з Галапагоських островів я бачив учора по обіді. Крадіжка сталася, як я зрозумів, учора вранці. Якби раніше, природолюб знав би наперед, що виставка потвор зачинена. Значить, він загорівся ідеєю, довідався, що і як, і весь поринув у пошуки автобуса та формування групи цікавих. Як же галапагоська морська ігуана опинилася на березі річки Хорол, причому недалеко від села Зозулясте? Ніяких думок нема з цього приводу?
– Слухай, не кобенься! – роздратовано кинув Денис. – У тебе вони вже точно є. На мої думки тобі начхати.
– Мислю я собі так, – почав складати два і два Максим. – Хтось украв трьох рептилій на замовлення якогось колекціонера. І шукати замовника треба не десь у далеких світах, а у Зозулястому чи його околицях. Бо як інакше ігуана могла потрапити у ваші краї?
– До речі – як? Втекла?
– Поки що відповіді в мене нема. Бо я нічого не знаю про звички цих гадів. Ти краще подумай, хто в Зозулястому міг би бути кандидатом у колекціонери.
Весь цей час хлопці повільно йшли алеєю. Після цього запитання Черненко зупинився.
– В нашому селі такі потвори точно нікому не потрібні. Є, звичайно, куркулі, але щоб викидати гроші на різних там ящірок чи, Боже збав, зміюк із жабами… Я тут усіх знаю, можеш мені повірити.
– Вірю, – кивнув Максим. – Тому й питаю. Думай ще.
Денис почухав лоба.
– Що ти там про околиці говорив?
– Які околиці?
– Ну, замовника треба шукати в самому селі чи на околицях. Слухай, за село я поручуся.