заслугах.
– «Дівчисько»… Тобі що, сімдесят?! Не дивно, що Артур вибрав мене!
Олі забило дух, це явно був удар нижче пояса. Тим часом Аня впала на подушку і стягла на себе майже всю ковдру. Ольга теж лягла, її спроба накрити собі хоч плечі була марною. Жодна з них не могла заснути. Отак вони й пролежали майже до світанку.
Розділ 7
Наступний день не порадував теплою погодою. За вікном дріботів дощик. Вітер шурхотів деревами, наче шукав під листям сонячного проміння.
Оля розплющила очі й потягнулася. Дівчина повернула голову. Сестра зайняла майже всю постіль і мирно сопіла. Ковдра лежала між ними.
«І сам не гам, і нікому не дам», – дівчина позіхнула, поглянула на годинник і не повірила своїм очам. Вона швидко схопила смартфона до рук.
– Чорт забирай! – сподівання, що старий годинник нарешті зламався не справдилися, на екрані висвічувалося п’ятнадцять хвилин по полудню. – Проспала! – Оля скочила на ноги.
– А ти можеш просипатися тихіше? – Аня намацала ковдру і вкрилася майже з головою.
Оля хаотично пакувала речі.
– Потяг через дві години. Блін, я ж не встигну!
Аня натягла ковдру ще вище і промуркотіла:
– Не блін, а млинець. Ти ж наче в нас така вся правильна!
Оля фиркнула і знову взяла до рук телефон. Трохи повагавшись, вона набрала абонента, який нещодавно з’явився в її списку контактів.
Назар вийшов на ґанок і вдихнув повітря на повні груди. Надворі дощило, тож юнак натягнув комір светра вище і швидко перебіг від дому до літньої кухні. Баба Мотря чаклувала біля плити. Запах, що поселився в кухні, обіцяв смачний обід.
Хлопець ввічливо запитав, чим може допомогти, сподіваючись, що його допомога таки не знадобиться, але бабуся змусила його накривати на стіл.
– Літо цього року листопадове, – бабця налила в миску зеленого борщу.
– Ага… А на півдні України, кажуть, люди від спеки не знають, де дітися.
– Цікаво, як там дівчата переночували? – баба поставила на стіл борщ і тицьнула пальцем на старий облуплений сервант обабіч столу. – Подай мені підставочку для пательні.
Назар слухняно виконав бабусину команду. Скоро на столі запарувала гаряча смажена свинина, а в тарілках зеленів борщ, щедро присмачений сметаною.
– Мг… – хлопець із задоволенням приступив до обіду.
– Чекай-но, то Оля сьогодні їде?
– Ммм… – всі думки юнака зараз крутилися навколо великого апетитного шматка м’яса.
– А я думала, що вона довше погостює, – вперлась очима в онука баба Мотря.
– Бабцю, я не хочу, але відчуваю, що мушу в тебе запитати… що за загадковий погляд?
– Назарчику, скажи-но мені… Тільки чесно… А ви з Ольою теє…?
– Бабцю, ніяких теє! – Назар ледь не похлинувся борщем.
«От вона, знаменита жіноча цікавість!»
– А в дитинстві вона тобі подобалася, навіть у коханні їй зізнавався.
– Ага, а ще хотів одружитися з Анжеліною Джолі.
– Добре, добре… Ні, то