Галина Цикіна

Коли молот зустрічається з ковадлом


Скачать книгу

дівчини.

      «Ні, ну справді, очі просто, як небо»!

      – Нічого, все добре, – нарешті видавила з себе дівчина, – постраждала лише моя самоповага.

      Назар усміхнувся, та вже за мить його обличчя змінилося люттю. Як для людини напідпитку, дядько Борис досить швидко здійнявся на ноги і тепер щедро обсипав пару лайками та прокльонами.

      З розвороту хлопець завдав чоловікові ще одного удару, його кулак саме пройшовся по щелепі Бориса. Чоловік заточився, але цього разу не упав, і скористався цим моментом для реваншу. Він підскочив до Назара і гепнув хлопця коліном. З того, як зігнувся юнак, Оля зрозуміла, куди саме він влучив.

      Доки Назар розсипав по околиці міцну лайку, хапаючи ротом повітря, дядько Борис кинувся навтьоки. Оля заходилася шукати в траві свій телефон, надто вже їй кортіло таки здійснити свій план і викликати поліцію.

      – Ну, ти зара в мене отримаєш! – ще раз глибоко вдихнувши, ніби тамуючи біль, хлопець кинувся за Борисом.

      – Стривай! – дівчина раптом злякалася, що Назар просто вб’є дядька.

      «Прикінчить того нещасного алкоголіка, сяде до в’язниці, і все через мене».

      Уже прокручуючи в голові, як вона носить в камеру Назара передачки, Оля вискочила до хвіртки і ледь не збила з ніг дівчину. Остання зацікавлено спостерігала, як дядько Борис, перестрибуючи через кущі, мчав до лісу, а Назар напівпокульгуючи-напівпострибуючи пробував його наздогнати.

      – Вибач, – Оля завмерла на місці. Мить – і вона вже забула і про Назара, і про дядька Бориса. – А ти що тут робиш? – вихопилося в дівчини.

      – Я бачу, у вас тут веселуха, а мене чого не кличете? – Аня дістала з рота льодяника і обдарувала сестру променистою усмішкою.

      Розділ 6

      Назарові так і не вдалося наздогнати Бориса, хлопець повернувся з лісу ще лютіший, ніж був. Юнак деякий час вартував дівчат у дворі, а потім довго і настирливо пропонував переночувати у баби Мотрі. Урешті, отримавши ввічливу і переконливу відмову, здався і пішов додому.

      Оля раділа, що всі залишилися живими. Шок після зустрічі з дядьком минув. Тепер вона насторожено спостерігала, як Аня розпаковує свої речі з рюкзака і перевдягається в футболку та піжамні штани. Дівчина змушена була відзначити, що сестра краще підготувалася до поїздки на Волинь, аніж вона. Темно-сині джинси, високі кросівки від «Adidas» та толстовка «Gap» добре захищали Аню від літнього західноукраїнського холоду, а рюкзак не треба було волочити по землі.

      Також Оля відзначила, що сестра в гарній формі. Дівчата були майже однакового зросту і статури, але Аня мала більш спортивні ноги та підкачані руки. («Сліди від захоплення легкою атлетикою та бойовими мистецтвами», – подумалося Олі).

      Мати завжди говорила, що сестри як дві краплі схожі одна на одну. Оля знехотя, але мусила з нею погодитися. Навіть тепер, коли Аня коротко підстриглася та перефарбувала волосся у яскраво-рудий колір, очі зеленуватого відтінку та пухкенькі губи видавали їхню спорідненість.

      – О, смаколики! – Аня підійшла до миски і взяла один пиріжок до рук. – Сама пекла?

      – Дуже