Галина Цикіна

Коли молот зустрічається з ковадлом


Скачать книгу

шо там турбувати, це ж не сіно грести! Піду скажу йому, щоб пополудню по тебе заїхав, а зара побіжу я, дитинко, скоро ялівки прийдуть на обід. Треба додому.

      І так само раптово, як і з’явилася, баба Мотря побігла у своїх справах.

      Щойно стара вийшла з двору, Оля шмигнула до комори. Їй так нарешті хотілося відчинити ці проклятущі двері, що у неї тремтіли руки, а ключі голосно бряжчали.

      Вікон у сінях не було, тому сонячне світло сюди не діставало. Дівчина ненадовго покинула штурм комори, пішла на кухню і повернулася уже зі свічкою.

      Ольгова допитливість торжественно салютувала, коли один із ключів нарешті підійшов, замковий механізм спрацював, і двері прочинилися. Обережно потягнувши ручку до себе і намагаючись не загасити свічку, дівчина увійшла до кімнати.

      Повітря в коморі було тяжким і вологим. Стара дерев’яна підлога невдоволено поскрипувала. Кімната була невеликою і тісною. Дерев’яні стелажі, заповнені банками з повидлом, спеціями, сушеними грибами, травами та іншою всячиною, ще сильніше зменшували простір.

      Не знайшовши для себе нічого цікавого і навіть трохи образившись на бабусю за те, що вона створила таку таємницю з нічого, Оля вже збиралася йти геть, як раптом її погляд упав на стару скриню, що стояла в кутку кімнати. Велика, дубова, тяжка на вигляд, і з кованим залізом, але гарно розмальована – ця річ наче виринула з дитячих спогадів дівчини. Вона провела рукою по запиленій кришці. Згадала, як бабуся цінувала і берегла скриню. Як вечорами вона розповідала про свої минулі роки, які маленькій Олі вчувалися осіннім курликанням журавлів, тихенькими дощовими краплями на шибці старого вікна та іноді вибухами та розривами снарядів у давньому лісі.

      Бабця Ярина розказувала, що ту скриню змайстрував їй батько, відомий на все село тесля. Для бабусі то був не просто ящик – то був символ домашнього затишку та добробуту!

      Олі неймовірно захотілося попорпатися в тій скрині. Так, наче стара червона бабцева хустина чи вишиті рушники могли пов’язати минулі дні з теперішніми. Здавалося, ті речі самим своїм існуванням доведуть, що минуле – то не вигадка мозку, а чиясь реальність, що залишилася в пам’яті.

      Замислившись над своїми філософськими теоріями, дівчина ледь не проґавила, що полум’я свічки майже перескочило на одну із вишитих бабусиних сорочок. Оля злякалася і відсмикнула руку, але не розрахувала відстань і боляче ударилася ліктем об якусь нерівність у бічній стінці скрині.

      Подумки перебираючи лайливі слова, дівчина провела по внутрішній стінці. На свій подив, вона знайшла ще одну шухлядку, вбудовану в скриню.

      «Дивно, бабуся стільки разів розказувала про скриню і показувала її, а про те, що тут є прискринок, ніколи не згадувала», – здивувалась Оля.

      Дівчина завжди цікавилася історією та етнологією, тому вона знала, що прискринок – це невелика таємна шухляда всередині скрині, в якій зазвичай зберігали гроші, прикраси та інші цінні речі.

      Звичайно, дівчина вирішила туди зазирнути. Ні, вона не хотіла відібрати скарби покійної бабусі, та й взагалі сумнівалася, що там буде щось важливе, але її допитливість не давала