Пугачева так припала до душі Галкіну, що він уже стільки місяців поспіль не дивиться на молодих дівчаток і запевняє, що не має ніяких сексуальних збочень?
скільки отримує Алла Мазур?
скільки Андрій Шевченко заплатив за операцію батька?
в якому будинку Києва купив собі квартиру Йосип Кобзон?
чиїм коштом збудовано єврейську синагогу на Подолі?
Ще вони цікавляться цінами на нафту, останніми гучними лотами «Сотбіс» та «Крістіс», вартістю коктейлів у дорогих київських клубах, чому в доньки Президента прізвище не таке, яку її чоловіка, і чи подорожчає наступного року хліб. На ці запитання відповіді знайти простіше, і, таки знайшовши їх, люди стають майже щасливими. Уявіть, як легко недалеких людей зробити щасливими, їх навіть можна переконати в тому, що вони не хворіють на депресію і в них усе гаразд. Варто лише їм сказати, що ціни підвищуватися не будуть, і тарифи на проїзд у міському транспорті та комунальні послуги також, що в усіх без винятку магазинах у центрі Києва от-от настане пора знижок, і можна буде придбати добрі речі за безцінь, що на свята міська влада обіцяє дотації вчителям, лікарям і міліціонерам, що кожного місяця проводитимуть ярмарки, де продукти коштуватимуть значно дешевше, що після чергових виборів жити стане краще, і що знайдуть ліки від імпотенції, раку та СНІДу, і що їх практично вже винайшли, і що війна ніколи не наблизиться до українських кордонів, а Крим і надалі залишатиметься нашим, що наша країна таки вступить до СОТ, НАТО та ЄС, як одразу настрій у людей поліпшується, і дія цієї пігулки, яку вони приймають з екранів телевізорів, пліток та газетних шпальт, триває якихось два дні, допоки майстри не виготовлять нової, щоби знову створити для громадян комфортний психологічний стан. Але є ті, хто ці пігулки не приймає, і вони вирізняються з-поміж усіх. Чим вирізняються? Тим, що вони: думають, вірять, люблять, шукають, прагнуть, прощають, сподіваються, ідуть і роблять ще багато зовсім не притаманних більшості населення справ. Так легко задурити голову людям, які не навчені думати, аналізувати та приймати рішення, а отже, не здатні бути самостійними.
Вам доводилося час від часу зустрічати на вулицях Києва колишніх друзів, однокласників, однокурсників, колег по старій роботі, сусідів, поряд із якими вижили, коли винаймали квартиру на Лозняках минулого року, коханок і коханців, далеких родичів, знайомих і таке інше? Ви при зустрічі запитуєте в них: «Як справи?», на що вони відповідають переважно так: «Як завжди, нічого нового, все, як було». Дивна й уже досить стандартна відповідь: «Як і було». Я думав: чому саме так відповідають люди, коли їх запитують про справи? І дійшов висновку: бо в них насправді все, як і було, нічого не змінилося, абсолютно нічого: діти не поодружувалися, бо не мають доброї роботи та грошей, і одружуватися з ними ніхто не хоче, нової квартири не купили, бо, знову ж таки, нема грошей, а стара не згоріла, бо так вийшло, за кордон не виїхали, бо що там робити, грошей у різні лотереї на кшталт «Бінго-Бум-Лото», «Лото-Забава», «Кено» («Вигравай щоденно»), «Телефортуна» і тому подібне не виграли, суперпризів типу автомобілів, пральних