хвороба, яку ми називаємо депресією, бо вони не знають, ким є, навіщо вони є і чи є вони взагалі. Вони чекають мети, поклику, завдання, яке їм дадуть, аби оця робота надала їхньому існуванню сенсу, ніби без цих завдань їхнє буття сенсу не має. Аж ніяк. Воно виправдане вже тому, що є, а значить, має право бути й кожен, хто є, він повинен стати собою і йти своїм шляхом, надаючи власним існуванням сенсу тому, що навколо нього. Цілісні натури знають, що вони – люди, народжені жити, а не шукати сенс життя, бо сенсу тому, що вони народжені, і сенс цього народження дуже простий – народитися, щоб жити. Жити. Жити. Жити. Жити. Жити.
Розділ 11 (Chapter 11)
Марк задрімав, сидячи на стільці перед комп'ютером, і прокинувся рівно о другій ночі, коли пролунав телефонний дзвінок.
– Алло. Це нічого, що друга ночі і я сплю?
– Мені сказали, що ви телефонували за тим номером, який вам дали, – голос був Маркові зовсім незнайомий, і він хотів був покласти слухавку.
– Вам нема чим зайнятися? Займіться онанізмом: допомагає, знаєте.
– У мене є дівчина, – пауза. – Якщо ви таки зателефонували, то, очевидно, згодні на наші умови і те, що ми пропонуємо вам, не залишає вас байдужим.
– А, ви про це, – Марк потроху прийшов до тями і, потягнувшись, підвівся, пішов до стіни й увімкнув світло. – Кажіть.
– Нам треба зустрітися, але так, щоби про це не знав ніхто, інформація конфіденційна, цілком.
– Завтра в Пироговому о пів на першу дня. Вас улаштує?
– Нас улаштує.
– Ну то на добраніч, я дуже хочу спати.
– Я теж. Тільки от що, Марку, забув спитати: ви готові померти?
– Це жарт?
– Ні. Це не жарт.
– За що?
– Банальне запитання. Помирають не за щось, помирають просто так, тільки тому, що хочуть цього або ні, жодна смерть не є виправданою.
– Можливо. Зараз ніч, і я про це не думаю. Ні, я не готовий померти.
– На добраніч, Марку.
– Спіть добре, – поклав слухавку й сів на диван.
Один мій знайомий сказав, коли ми, стоячи на тротуарі десь неподалік центральних київських вулиць, спостерігали за тим, як мчали автострадою дорогі іномарки: «Не, ну шо ж такое надо украсть и где, главное, надо украсть, шобы кататься на вот таких машинах?». Я тоді подумав: це ж як сильно вбили в голову нашим людям, що для того, аби мати щось дійсно дороге, красиве й добре, – треба обов'язково вкрасти. Я дійшов висновку: влада – це прерогатива переважно нікчемних, психічно хворих, закомплексованих людей, яким не вдалося себе реалізувати в жодній зі сфер людської діяльності. Принаймні влада в нашій країні. Це влада, яка навчила нас красти. Адже мета приходу до влади й боротьби за неї одна – мати змогу красти узаконено і красти те, що хочеш і скільки хочеш.
Влада деморалізує націю, замість того, щоби спрямовувати її у потрібне річище й мотивувати до досягнення необхідних цілей. Уся світова, зокрема європейська