з латини Михайла Білика
2
Пам’ять св. Кирина – 6 липня (тут і далі примітки автора).
3
Драгунах.
4
Чернігівський наказний полковник.
5
Рубіном.
6
Висока бараняча молдовська шапка.
7
Левенці – одна з назв опришків.
8
Один з типів кінноти. Часто пишуть «рейтари», та це неправильно.
9
Тобто Я. Радзивіллу, воєводі віленському та литовському польному гетьману.
10
Тут – до Молдови. Ці назви часто плутали, навіть в офіційних документах.
11
Домінус (румунською – «господар») – титул молдовського князя.
12
Дякую (нім.).
13
Артилерійським парком.
14
Граб'янка прямо вказує, що випадок із Нечаєм був першим за всю історію козацтва.
15
Молитва Ісусова складається з одного речення.
16
Келеп зазвичай називають бойовим молотом, хоча насправді це зменшена копія кирки. Його також могли називати чеканом, хоча частіше цим терміном називали невеличку сокирку.
17
Секлери, або секеї, чи секуї – угорське плем’я, що мешкало в горах Трансільванії (Семиграддя). До XVII ст. секеї справді користувалися «рунічним» письмом, яке на початку середньовіччя вживали тюрки, хозари та деякі інші азійські народи. (Зі скандинавськими рунами воно не має нічого спільного.) Є відомості, що у ХХ ст. (!!!) деякі кубанські козаки знали цю абетку, яку пристосували для шифрування донесень. Перейняти її на Кавказі вони не могли, бо там останні «рунічні» написи датуються Х ст.
18
Полова (від слова «поле») – козаки, що не входили до складу ані Запорозького, ані Донського війська. Загонщик – отаман полови.
19
Сіверського Дінця.
20
Це трапилося у 1643 р.
21
Слова Гнея Помпея: «Плисти по морю – це необхідно, жити не так уже й необхідно».
22
Молдовські міста.
23
П’ятигорці (інша назва – панцирні товариші) – один з видів польської важкої кінноти.
24
Про таку особливість української любовної магії повідомляє Себастіян Кленович.
25
Тобто в Галичині.
26
Приказки були записані вченими вже в ХХ ст.
27
У науковій літературі вживається латинська назва – авари, але останні дослідження показують, що обри – це самоназва аварів.
28
Карла Великого.
29
Офіційно боярство було зліквідовано після об’єднання Польщі та Литви у 1569 р., але фактично подекуди