Така сила була у голосі Боярина, що Богун аж здригнувся. І не зразу здобувся на відповідь.
– Не перебільшуй. Зачарувати все польське військо…
Боярин тільки рукою махнув – мовляв, до чого тут поляки.
– Ти мені краще скажи, чому непогана фортеця, з трьома тисячами козаків, з кращим полковником, з арматою[13] – і за два дні впала?
– Це війна…
Драгон ладен був заприсягтися, що Богун намагається ухилитися від чогось неприємного. І, мабуть, не він один так думав.
– Не крути, Іване! А то підведусь і поїду!
Слова «Дідька лисого ти кудись поїдеш без мого дозволу» просто аж світилися в Богуна на обличчі, але, мабуть, псувати відносини з Боярином він не бажав, отож з явною нехіттю почав пояснювати:
– Прискакав тут до мене один… Ляхи його не чіпали, бо каліка з дитинства…
Драгона неначе обпекло чимось: недарма прискакав цей каліка! Богун шпега тримав у Красному! На своїй, козацькій землі! Мало, що на своїй – глухі, мабуть, і ті чули про дружбу Івана з Данилом – дружбу попри різницю у віці.
«А може, так і треба?»
– Ну… Нечай випив…
– На Бога, Іване! Вони були у поході!
За ковток горілки у поході – смерть. Старий, залізний козачий закон.[14]
– Ну…
– Не нукай, полковнику. Краще скажи, що б ти сам зробив із сотником, який би напився, знаючи, що поляки поряд?
«А нічого! – раптом весело подумав Драгон. – Немає у нього таких сотників!»
– Вартові також понапивалися?
– Ні… Але, як побачили, яким шляхом підходить військо, вирішили, що це свої. Бо…
– Скільки?
– Чого – скільки?
– Скільки було козаків у заставі на тому шляху?
– Повна сотня…
«Тобто від двохсот до трьохсот».
– Повна сотня, і ніхто не встиг запалити фігуру?
«А справді – фігуру (в уяві Драгона виникли різні фігури – і піраміди зі смоляних бочок, і звичайні вогнища з хмизу, смолою залитого) – можна запалити швидше, аніж прочитати молитву Ісусову[15]».
– Іване, ти хоч сам віриш у те, що кажеш? З боку ворога без попередження військо підходить і вартові раптом так твердо вирішили, що це обов'язково мають бути свої, що навіть не підняли міст! Та ти ще не все сказав, я в очах бачу.
– Ляхи вартових розстріляли з луків, браму порохом підірвали – Нечай їх затримав на вулицях, там і загинув. Недобитки замкнулися в замку, куди встигли перевезти гармати.
– Тиждень! Тиждень міг протриматися замок проти самого сатани, два чи навіть три тижні, якщо у ляхів тільки малі гармати!
– Тільки малі, ляхи навіть не обстрілювали замкові мури. Але поночі наші спробували втекти підземним ходом…
«Ось чому ми канонади не чули. Але підземний хід не може тягтися довго, отож вони вийшли десь неподалік від польського табору».
– Тобто вирішили, що ворог глухий та сліпий. Ні, Іване! Пороблено було, ще й як пороблено! Я такого не вмію, хоча зламати таку