Люлька з червоного дерева. Новели, оповідання та оповідки 1976-2016 рр.. Роман Іваничук

Любка понад усе любить осінню пору. Напевне, дужче, ніж мене, бо третя пора року – то справжнє Господнє диво.

      Й коли ми звертаємо праворуч із тернопільського тракту, полишаючи під сивостволими буками Винниківського лісу двох левів, що, сполохані мисливцями, вибігли із свого правічного леговиська – з печери під Чортовою скалою – продерлися крізь ожинові хащівники й перелякані шаленим рухом на гостинці навіки закам’яніли, – коли пірнаємо у визолочений жовтнем яворовий тунель, що стрімко спадає від лісу до озера, нас обсипає густий лапатий падолист, відокремлюючи від світу, і який би я був осамотнений серед цієї барвистої віхоли, якби опинився в ній сам-один! Але ж нас багато, нас аж двоє: Любка зважилася розділити зі мною мою самотину, й за те я люблю її набагато більше, ніж вона осінь…