у нас у приложенні до старої Польщі (Polska nierządem stoi20).
Не можна сказати, щоб ті порядки були зовсім шкідливі для загального прогресу. Вони, як знаємо, допомогли в тих жорстоких часах до розвою міст, ремесел, торгівлі та шкільництва, розбуджуючи загальну конкуренцію суспільних сил, суспільних, одначе, в тіснішім значенні: упривілейованих. Внизу під тими упривілейованими більше-менше повноправними верствами жила і томилася більшість народу, робуча маса селянства та міщанства, або позбавлена всяких людських прав, здана вповні на ласку Leibeigen21 (феодалів, монастирів або більших міст), або до краю обмежена, стіснена в своїх людських правах, наражена на тисячні напасті та знущання сильних та самовільних панів. Треба було довгих століть і завзятої боротьби, з одного боку, суверенів з підданими, з другого боку – тих підданих зі собою і суверенами, поки з того автономічно-федералістичного хаосу виробилися суцільні новочасні держави з одноцільною армією, одноцільною бюрократією, одноцільними правами й інституціями, в тім числі й з одноцільними запоруками загальної громадянської свободи. Історія бачила в тім довгім розвої жахливі сцени селянських війн і рицарських нападів, городських революцій і кривавих розрухів; те, що привикли називати Великою Французькою революцією, – се був лиш один блискучий епізод у тій довгій революції, що вела з середньовікового автономічно-федералістичного хаосу до новочасних порядків.
Розуміється, що та французька революція не була також останнім епізодом у тій боротьбі новочасних порядків з середньовіковим феодалізмом і його традицією. Занадто сильні його парості пережили ту революцію і ростуть та буяють собі ще й досі не тільки в інших краях Європи, де та революція не була переведена так основно, як у Франції, і чіплялася більше зверхніх форм, ніж самої основи соціального та політичного життя, але і в самій Франції, де на наших очах іде нова, хоч і безкровна поки що революція – боротьба державної власті не з релігією, як плещуть злі язики, а з занадто вибуялою автономією церковної організації, що, черпаючи свої сили з державного організму, повертає їх систематично на шкоду того організму. А в Німеччині, Австрії, Італії та Іспанії ся боротьба мусить бути ще завзятіша і тяжча, бо тут обік страшенної сили новочасного, не на релігійній, але на політичній основі зорганізованого клерикалізму, що йде до усталення світської власті панства над усім світом, живуть і сильні парості середньовікових феодальних традицій з їх завзятим змаганням до автономії, опертої не на свободі і рівноправності всіх громадян держави, а на історичних традиціях, ворожих тій рівноправності й свободі.
Для нас, українців, що разом з Польщею, а потім з Росією і Австрією перейшли всі фази того великого історичного процесу і по якійсь іронії долі звичайно мусили коштувати найпоганіші і найприкріші наслідки тих старих порядків, для нас у теперішню пору дуже важне зрозуміння сеї історичної азбуки, яка б давала нам