що зберігалося у тебе. Бувають жінки – і, гадаю, їх більшість, – які від таких речей просто божеволіють.
Та в задумі кивнула.
– Так, тут ви маєте рацію. Більшість жінок втрачають через них голову. Але я – ні. Мені от тепер цікаво… – і змовкла.
– Ну-ну? – зацікавлено запитав співрозмовник.
– Американець залишиться цілий – так, цього я певна. Але потому…
– Га? Про що ти?
– Він, звісно, подарує їх якійсь жінці, – замислено промовила Ольга. – І мені цікаво, що ж станеться далі…
Вона здригнулася, немов у нетерплячці, і підійшла до вікна. Аж раптом скрикнула й гукнула свого товариша.
– Погляньте, он він знову йде вулицею – ну, той чоловік.
Обоє задивилися вниз. Там прогулянковою ходою простувала струнка, елегантна фігура. На ній були циліндр-шапокляк і плащ. Коли вона проходила повз вуличний ліхтар, його світло вихопило з темряви пасмо густого сивого волосся.
Розділ другий
Мсьє маркіз
Чоловік із сивиною йшов собі далі – неквапливо і, схоже, не зважаючи на оточення. Звернув у провулок праворуч, тоді ліворуч, час від часу мугикаючи під ніс короткий мотивчик.
Зненацька він завмер на місці й прислухався. Бо почув певний звук. Неначе десь лопнула шина чи, можливо, стріляли. На якусь хвильку його губи склалися в дивну посмішку. А відтак чоловік продовжив свою неспішну прогулянку.
Звернувши за ріг, він натрапив на сцену якоїсь активності: представник закону занотовував щось у записнику, а довкола стовбичили кілька спізнілих перехожих. В одного з них сивочолий увічливо поцікавився:
– Щось сталося, так?
– Mais oui,[3] мсьє. Двійко апашів підстерегли літнього американського джентльмена.
– Але обійшлося без крові?
– О, так, – засміявся чоловік. – Той американець мав у кишені револьвер і, перш ніж вони встигли напасти, послав у їхній бік кілька куль – настільки впритул, що ті сполохалися й накивали п’ятами. А поліція, як завжди, прибула надто пізно.
– Он воно що! – видобув цікавий.
На його обличчі, однак, не відбилося жодних емоцій.
Незворушно й байдуже продовжив він свій нічний променад. Незабаром перетнув Сену й опинився у фешенебельнішій частині міста. А ще за якихось двадцять хвилин зупинився перед одним із будинків на тихій, аристократичній вулиці.
Крамничка – а там містилася саме вона – з вигляду була скромною і без претензій. Торгівець бо антикваріатом Д. Папополус зажив настільки гучної слави, що жодної реклами не потребував, та й, власне, бізнес його здебільшого провадився під прилавком. Він мав у власності розкішну квартиру з видом на Єлисейські Поля, і було б слушно припустити, що о такій порі його радше можна знайти там, ніж на робочому місці, але чоловік із сивиною здавався впевненим в успіху, коли натискав на непримітно розташований дзвінок, спершу кинувши швидкий погляд угору і вниз по безлюдній вулиці.
І не помилився у своїх розрахунках. Двері прочинилися, і за шпариною постав якийсь чоловік.