шкільний інспектор, що розшукував прогульників, а старого знайшли люди шерифа Лос-Анджелеса. Відбувся суд, на ньому – зміна кваліфікації із убивства першого ступеня на другий. Довічне. Через дванадцять років старий вийшов на поруки. Тоді син – Венделл Вайт із поліцейського управління Лос-Анджелеса – вирішив його вбити.
Але старого було не знайти.
Він втік від прикріпленого від нього інспектора і більше не з’явився ані разу у жодному зі звичних місць. Бад продовжував шукати, продовжував йти на жіночий крик. Він увесь час поспішав на допомогу, хоча нерідко це була фальшива тривога. Одного разу він виламав двері до будинку, де господиня просто обпекла руку біля плити. Іншого разу вдерся до хати, де кохалася сімейна пара.
Старого було не знайти.
Бад пробився до Відділу детективів, став напарником Діка Стенса. Дік навчив його поліцейських трюків, вислухав його історію й порадив не залишати цього діла. Мовляв, татка він, може, і не знайде, але якщо він прищучить кількох вилупків, що лупцюють своїх дружин, то це може допомогти йому заспокоїти нерви й позбавитися жахіть. А невдовзі й нагода трапилася: до рук Баду потрапив домашній тиран, який вже тричі відмотав термін. Дорогою до відділка Бад запропонував задираці для розмаїття помахатися із чоловіком: без наручників, голіруч, один на один, якщо переможе – він вільний. Той чувак погодився: Бад зламав йому носа, щелепу та розірвав ударом ноги селезінку. Дік не помилився: жахіття припинилися, йому стало спокійніше.
У поліції Лос-Анджелеса в нього з’явилася репутація жорсткого хлопця, яку він постійно підтримував. Він не забував про тих, кого впіймав: дзвонив їм додому з попередженнями або приходив у гості додому, якщо раптом їх випускали достроково. Не одна жінка прагнула віддячити йому в ліжку, але він ніколи на це не піддавався. У нього був список судів і дат виходу на поруки. Він надсилав цим вилупкам листівки до в’язниці і стійко терпів дисциплінарні покарання через скарги на надмірне насильство під час затримання. Дік Стенс зробив із Бада чудового детектива; тепер уже Бад доглядав за своїм вчителем, як нянька: стежив, щоб той не напивався до свинячого виску на чергуванні, стримував, якщо раптом Стенсові заманеться зчинити стрілянину без серйозних підстав. Він навчився бути постійно напоготові; Стенс тепер пустився берега: вимагав у власників барів безкоштовно його поїти, відпускав грабіжників за хабарі…
Музика всередині раптом почала фальшивити – і тут же він зрозумів, що ніяка це не музика. Бад почув хрипкі крики із в’язниці.
Крики посилювалися. Почалася справжня штовханина – уся вечірка перемістилася із кімнати для інструктажу до в’язничного блоку. Перша ж думка: у п’яного Стенса знесло дах, і решта, що теж добряче упилася, зараз охоче до нього приєднається. Бад рвонув до приміщення і швидко розчахнув двері.
Прохід між камерами був набитий людьми вщент, клітки відчинили, заарештовані вишиковувалися уздовж стін. Десь у натовпі, намагаючись навести лад, кричав Ед Екслі,