здавалися очі – яскраво-зелені, вони дивилися пильно й водночас неуважно. Паула навіть здивувалась, як цей погляд примудряється поєднати непоєднуване. Аж зіщулилась.
– Некоректні показники, – повідомив незнайомець, вивчивши нарешті Паулу й ковзнувши поглядом по пульту.
Лисий набурмосився:
– Бо дуже важко з ТАКИМИ працювати!
– То полегшіть собі роботу, – сказала Паула з крісла. – Я до вас у піддослідні не напрошувалася…
Незнайомець нагородив її неуважним зеленим поглядом, а експериментатор почервонів, і навіть лисина в нього стала бузкова.
– Закінчуйте серію, Борк, – сказав незнайомець начебто байдуже, але Паулі одразу ж стало ясно, що лисий Борк – його підлеглий. І що начальник Борком незадоволений.
Експериментатор, досі червоний, кинув на Паулу войовничий погляд:
– Носіння темних окулярів призводить до імпотенції в чоловіків!
Паула зустрілася з незнайомцем очима. Стисла губи, намагаючись утримати на обличчі серйозний вираз:
– Ні-і…
– Кішки білої масті часто страждають на глухоту!
Паула завагалася, здивована питанням, – і тут незнайомець за спиною в лисого на мить заплющив очі.
– Так! – повідомила Паула радісно. Їй справді було приємно – так, наче на важливому іспиті ш зненацька й спритно підказали.
– Вечірні сутінки викликають тривогу!
– Ні! – гаркнула Паула, дивлячись на незнайомця.
– Використовувати жуйку неестетично!
– Так!
– Барвиста постіль краща за білу!
Паула знов завагалася – незнайомець легенько хитнув головою.
– Ні, – з гордістю повідомила вона лисому. – Нітрохи.
– Серію закінчено, – нудним голосом оголосив експериментатор не Паулі і не смаглявому, а, скоріше, власній клавіатурі.
– Я вільна? – життєрадісно поцікавилась Паула.
Лисий Борк засопів, причовпав до Паулиного крісла й почав знімати сенсори – Паула відразу ж засичала від болю, бо з першим же пластиром позбулася десятка волосинок на руці, тонких і непомітних, але цілком, як виявилося, відчутних.
– Обережно… Краще я сама…
Задзвонив телефон; Борк покинув Паулу й поспішив до апарата, якийсь час у тиші кімнати чулося тільки його незадоволене бурмотіння:
– Ні… Очевидно. Обробка даних… наперед сказати… то й призначте йому на сьому…
Паула з прикрістю дивилася на потворну петлю, що звисала з рукава її нового светра; тим часом незнайомець мовчки підійшов і став знімати з неї прищіпки та пластирі, швидко й спритно; вона була вражена, які в нього теплі руки, й боялася, що він почує від неї запах поту, – вона так змучилася в цьому кріслі, наче після бігу на довгу дистанцію…
– Уставайте.
Вона вчепилася за простягнуту долоню; в першу мить ш запаморочилась голова, через секунду вона із запізненням зрозуміла, що пора в туалет.
– Я… – вона розшукала під кріслом свою сумку, боязко покосилася