на Мотрю. – Однi ночви маємо, а ти й тi розбий.
– Як розiб' ю, то купите другi, – одрубала Мотря.
Кайдашиха побачила, що невiстка сердиться на неї. Її саму взяла злiсть.
Настав вечiр, а в хатi було смiття трохи не по кiсточки. Кайдашиха стала й собi оджимать сорочки, а хати не замела.
– Чому це у вас i досi хата не метена? – спитав Карпо, увiйшовши в хату.
– Бо твою жiнку сьогоднi перелоги напали, – сказала вже сердито Кайдашиха.
– Не знаю, кого напали перелоги, – ледве обiзвалась Мотря й так скрутила сорочку в руках, що вона чвакнула, нiби закричала, а бризки хлюпнули Кайдашисi в очi.
– Якого це ти нечистого так ляпаєш? Ще мало смiття в хатi, то нехай буде грязь, – крикнула Кайдашиха. – Чом ти своїй жiнцi нiчого не скажеш? – сказала Кайдашиха до Карпа. – Хiба ти не бачиш, що вона мене не слухає та дiла не робить.
– А це хiба ж не дiло? Не в пiжмурки ж граю, – крикнула й собi Мотря.
– Чому ти, Мотре, i досi не замела хати? – промовив Карпо до жiнки.
– Не замела, бо гуляю од самої пiвночi. Ось уже й рук i нiг не чую, так натанцювалась, – промовила Мотря.
– Та чого це ти кричиш, як на батька! – крикнула Кайдашиха. – Менi вух не позакладало: чую.
– Я на батька не кричала нiколи, а в вас мусиш кричать, коли робиш на всю сiм'ю сама.
– А хiба ж ти робиш сама? – спитала Кайдашиха.
– А хто ж менi помагає, коли хата й досi не заметена, – крикнула Мотря.
– Чого це ти, Мотре, кричиш на матiр? Мати тебе не наводить на злий розум, а на добрий, – обiзвався Карпо.
Мала розум, а в вас, мабуть, оце загубила, – сказала через зуби Мотря. Вона оджимала так здорово, що аж намисто бряжчало i дукачi коливались.
Мотря поскладала плаття на коромисло й пiшла прати на ставок. В хатi стало тихо. Кайдашиха взяла вiник i вимела хату й сiни.
– Ти, Карпе, не потурай своїй жiнцi, а то вона мене не слухає, ще й лає. Вона мене зовсiм не має за матiр. Що з того, що вона робоча, коли хата три днi стоїть неметена?
– Не три днi-бо, а тiльки один день, – сказав Карпо.
– Так, сину, так! Держи руку за жiнкою, а матерi не можна буде далi в своїй хатi й слова промовити. Мотря молода, то нехай робить, а я вже стара, пiдтопталась. Менi можна й одпочити. А ти жiнцi не потурай, бо вона й над тобою далi коверзуватиме.
Карпо узяв шапку та мерщiй з хати. Йому було жаль жiнки, жаль i матерi.
Поки Мотря прала сорочки, Кайдашиха затопила в печi й приставила вечерю. Вже смерком прийшла Мотря з сорочками й склала їх на лавi. По хатi пiшов холод та вогкiсть. Свекруха поралась коло печi мовчки. Невiстка достала з полицi хлiб та сiль i сiла полуднувать. Вона кинула оком на дiл: хата була заметена.
«Не буде моя невiстка покiрна та слухняна, – думала Кайдашиха, стоячи коло печi, – не одпочину я на старiсть од роботи». I Кайдашиха важко зiтхнула. Мотря зрозумiла те важке зiтхання наче докiр собi.
Чоловiки посходились у хату й сiли за стiл. Мотря кинулась насипать галушки в миску.
– Геть! – крикнула Кайдашиха. – Сама зумiю насипать. Не ти напартолила. Сiдай та запихайся! Мотря