Учувши то, Вітовт упав у хворобу і умер у Тракаї, маючи віку от рожества своего більш, ніжлі літ вісімдесят.
Поховано у Вільнюсі з великим плачем і жалостію. І положиша його тіло в костелі святого Станіслава подле дверей захристейних. Великим же князем Литви став Свидригайло».
Другого дня Осташко вирушив з Вільнюса на Луцьк – Олеськ.
Розділ восьмий
Кому повім печаль свою?..
– Кноффель, еіn Becher Wein![31]
Власник непоказної з виду, зате вибагливої на вибір питва пив'ярні, що сиротіла за Латинською хвірткою біля Сокільницької дороги, перехилився через шинквас, глянув спочатку на ратушеву вежу з годинником – її видно було крізь отвір дверей, – потім на ставного парубка в поношеній свиті й хукнув у долоні: клієнтів сьогодні він ще не мав.
– Доброго ранку, Herr Musiker![32] Рейнське, бургундське, мускатель?
– Усього потроху – в один кухоль.
– Чудово! – Шинкар повернувся до бочок і, спритно виймаючи чопи, вмить націдив у масивний пугар хмільної суміші. – За що, за кого пан музика так зранку п'є?
– За круля!
– Браво, niech żyje król![33] Маю надію, що до вечора назичиш йому багато літ… – Шинкар нагнувся до Арсена, таємниче підморгуючи: – Чув якісь новини?
– Оголошено привілеї руській шляхті, розумієш, Кноффель? Руський шляхтич має право на свій герб!
– Руський шляхтич? Де ти бачив руського шляхтича? Są, popi i chłopi[34], це я знаю, а…
– Видно, що є… Вчора новий бургграф іменем короля оголосив… noch einmal[35], Кноффель… оголосив русинам привілей. Отак, мовляв, і так: не піднімайте коромоли, не слухайте, що робиться там, у Литві, у нас усі рівні… Віват круль! Кхе-е… А православним міщанам дозволено супроводжувати померлих через Ринок на цвинтар, тільки щоб на розі Руської свічки гасили. А там і так вітер задуває, знаєш, як тягне з Татарської, ха-ха!.. Налий ще за круля. Маю ті привілеї в дулі, але ж король мені, мені… Наливай, не бійся, я вчора заробив, адже грав на бенкеті після виборів бургграфа. Тобі дивно? То я зараз таке скажу, що вмреш. Ти розумієш, Кноффель, я прожив на світі двадцять вісім років, півсвіту переміряв своїми ногами, а не знав, що все робиться руками короля. Гадав: люди самі собі живуть, їдять, працюють, будують, малюють, співають, убивають, крадуть, моляться, жебрають, дають ялмужну, торгують – так ні, дзуськи! Усім кермує круль. Бо ж коли він знає про мене, бродячого музику, то значить – знає все. Отож я учора грав на бенкеті і в думці молився за здоров'я Хойнацького – допоміг мені маляр урвати такий заробіток. Ти ж знаєш: за цей рік мало-м не здох. І в тебе грав, і у дворах, і на ярмарках… А бургграф підпив і каже мені при всьому вельможному патриціаті: «Призначаю тебе головним музикантом у патриціанській лазні!»