до фризієрні, там тебе чисто поголять… Господи, який же ти вродливий – і пустий… – прошелестіли її губи, покрившись враз гарячковою осугою.
– Лідусю, я…
Й тут надлетіла електричка, Ліда заскочила до вагона, знайшла вільне місце, Аркадій підсів до неї, взяв за руку.
– Не треба… – промовила вона холодно й, щоб перемінити тему розмови, задала тривіальне студентське питання: – Маєш цікаву професуру, Аркадію? Знаю, що маєш, ваш факультет старий і потужний, а я не можу нічим похвалитися: журналістика в нашому університеті щойно заснована, й на викладацьку роботу напхалося повно вчорашніх газетярів, які досі дописували до преси про щасливе колгоспне життя й перевиконання планів… І якби не львівські бібліотеки, то я вийшла б з університету такою ж зеленою, якою й зайшла, або ще дурнішою. Мала нагоду перевестися до Києва, та моя мама останнім часом дуже подалася, батька давно немає, і я не можу її саму залишити.
На Підзамчі вийшли з електрички й рушили тісними занедбаними провулками в бік Голоска, поки не вийшли на Різницьку. Ліда продовжувала розпочату розмову:
– А в кого ти найохочіше слухаєш лекції?
– На це питання важко відповісти, Лідо… Зарубіжну читає Чичерін, то не викладач – артист! «Человек, кружку піва!» – на таку експресивну репліку не кожен актор спроможеться… А Гофмана подає так, що мурашки йдуть поза шкірою… Античну літературу читає Лур'є – то не викладач, а Бог! А яке щастя бачити щодня на кафедрі української літератури академіка Возняка. Викладає він погано – заїка, але який розум, які знання! Про Рудницького нема що й говорити – знає він чотирнадцять мов. То, скажу тобі, унікальний троглодит!
Різницька вулиця задзвеніла від Лідиного сміху, й Аркадій, якому щойно здавалося, що він здолав гордовиту дівчину цікавою розмовою, відчув себе враз знищеним.
– Lapsus linguae, lapsus linguae![3] – заволала Ліда на всю вулицю. – Ти ж хотів сказати – поліглот?
– Бодай тобі… Помилився, – проказав Аркадій скислим голосом.
– Дурниця, з кожним подібне трапляється… Якийсь дячок, наприклад, звернувся до прелата й замість «ваша ексцеленціє» сказав «ваша ексгумаціє…» – й Ліда ще лункіше засміялася.
Аркадій замовк – зламаний, переможений. Ліда ще щось вищебетувала, намагаючись зігнати з хлопця зніченість, та це їй не вдавалося. Біля свого будинку вона зупинилася й несподівано для Аркадія вчинила те, що з самого початку їхньої зустрічі мав намір вчинити він перший. Обнявши Аркадія, вона обціловувала його обличчя, та замість блаженства й щастя болісна ущербність зранила Аркадієву гордість, і він, йдучи додому, думав не про раювання з коханою, а про те, в який спосіб здолати її пиху…
Директор театру надав Аркадієві, як і багатьом неодруженим акторам, однокімнатну квартиру з туалетом і газовою плиткою в коридорчику – у прибудові до театрального будинку. Для студента це була неабияка розкіш… Й подумав Аркадій, коли вернувся із Замарстинова, що мине небагато часу, й він приведе в це скромне