хитро мружився. «Мстився», – зрозуміла Євка. І Оленка про це знала! Євка знайшла її поглядом – та спокійно всміхалася й навіть підбадьорювала:
– Іди, сестро, не бійся!
Від нього тхнуло самогоном і потом. Його дрібні, глибоко посаджені очі були затуманені, долоні – вологими й слизькими. Страшенно хотілося випручатися й бігти геть, але парубок вів її по леваді, тримаючи за плечі. Потім легко штурхонув у спину під копицю сіна і, поставивши руки в боки, нетверезим язиком пробелькотів:
– Спатимемо тут!
З іншого боку копиці почулося шарудіння – то вмостилася вже інша пара. Чому Оленка їй нічого не сказала? Чому вмовляла йти сьогодні?
Чужинець ліг до Євки під копицю, повертаючись на бік, обличчям до дівчини. Євка виставила наперед руки, з-під лоба зиркаючи на Сеньо:
– Лише через сорочку! – попередила вона. – Зрозумів?
– Та зрозумів я, що ти дівка гонорова! – засміявся хлопець. – Через сорочку, так через сорочку. Чого ти б’єшся, як риба в ополонці. Попустися й лягай мирно.
Парубок узяв її за плечі й міцно притулився до неї, обіймаючи та водячи руками по спині, де ще відчувалися сліди від нещодавніх різок, і внизу, по сідницях.
Дівчині хотілося вирватися. Вона подумала про вчителя й про те, що він, учена людина з міста, не схвалив би таких дикунських сільських звичаїв. Сеньо поклав долоні на її маленькі груди й боляче стиснув. Його руки рухалися вниз, до живота й нижче.
Євка багато чула про притули. Чула, що всі дівчата до заміжжя через них проходили, лише котрійсь щастило самій обрати собі парубка. Іншим щастило менше, і після притул вони нерідко лишалися покритками й мусили все життя жити в соромі.
Євка відчула тугий прутень на своєму стегні. Довгі пальці Сеньо підіймали поли її сорочки.
– Я ж сказала, без цього! Думаєш, якщо заїжджий, то все можна?!
– Та не казися, нічого тобі не зроблю. Так, пограємося трошки…
Де й узялися сили. Євка з усієї люті відсторонилася й ударила Сеньо коліном у пах. Той завив від болю, відпускаючи дівчину.
Вибігши на відкриту галявину, підсвічену місяцем, тут і там вона бачила інших дівчат і хлопців по парах – хто під копицями, хто просто на траві. Її ніхто не порятує, треба було бігти до дерев і ховатися в яру, доки Сеньо не оклигав.
Вона озирнулися в бік яру, обрамленого вербами, і десь під серцем озвалася надія. На фоні підсвіченого зорями неба стояла постать, закутана в плащ. Ця постать здалася їй знайомою – довге розтріпане волосся, широкі плечі, струнка постава… Не розмірковуючи більше й миті, вона побігла до тієї людини, відчуваючи, що за нею, здіймаючи ґвалт, біжить її розчарований любасик.
Євка бігла щодуху й бачила, як постать відкрила одну полу плаща. Вона чкурнула під довгий полог, і рука юнака вмить огорнула її, ховаючи від переслідувача. Отак, загорнені, вони спустилися вниз і зачаїлися в ямі під коренем.
У руці її рятівника блиснув знайомий татарський ніж.
– Не треба! – прошепотіла вона. – Давай краще нишком втечемо. Он там є спуск