як добре вмієш рахувати, то вже вчена і все на світі знаєш?
Євка опустила голову. Нести так нести. Розстилати так розстилати. Справді, не їй, слузі, вирішувати. Дівчина взялася за кошики й ледь-ледь змогла підняти обидва. «Так і підірватися недовго», – подумала Євка, насилу підтягуючи за собою панський статок.
Надворі й справді зробилося прохолодно. У повітрі вже запахло дощем, що от-от збирався линути з неба. Юнаки того не помічали – вони були надто захоплені заняттям і своїми справжніми бойовими шаблями. Лише Ярема, якому важко було тримати зброю та зрештою ніколи й не хотілося фехтувати, стояв трохи обабіч і краєм ока спостерігав за Євкою, що виконувала забаганки панночки.
Коли Марта нарешті вдяглася в теплий жупан і вийшла надвір, почав накрапати дощ. Та не просто накрапати, а періщити, ніби з-під ринви. Великі краплі падали на пожухлу траву й розлоге липове листя, грянув грім, а небо прорізала яскрава Перунова блискавка.
Євка миттю вийшла зі своєї звичної задуми й кинулася рятувати вишивку й шитво. Але кошики були важкими, їх так швидко з дощу було не прибрати.
Хлопці теж зреагували на дощ і спинили свої вправи, ховаючись під ґанок. Мокра як хлющ Євка вже підтягувала під укриття останнє покривало, коли Марта з усієї сили штовхнула її в плече.
– Ти що, роззяво, не бачиш, що все шитво намокло?!
Євка, як стояла з уважистим покривалом у руках, так і похитнулася від того штурхана, падаючи на спину, але не випускаючи свою ношу.
Ілля був поруч. Один крок, і він підставив своє плече, випростовуючи руки, – Євка застигла, захилившись на 45 градусів від землі. Чомусь їй подумалось саме про ці 45 градусів, про які вони вчили вчора на уроці. Не встигла Євка здивуватися, як Ілля поставив її на ноги, а Ярема вигукнув:
– Марто, не треба так поводитися з Євкою!
– Тьху, і чого це? – пхикнула та, складаючи на грудях руки, але відступаючи на крок назад. – Вона всього лиш челядинка, яка не виконує своїх обов’язків, от як!
– Євка зробила все, що ти просила. Сама до рубця змокла, поглянь на неї! Як вона одна могла встигнути прибрати все твоє шмаття до дощу? – не вгамовувався Ярема.
– Я згоден з Яремою, – тихо, але впевнено мовив Ілля, і Марта здивовано повернула голову в бік брата.
– І я вважаю, що Ярема має рацію, – додав Амір, зосереджено витираючи мокре від крапель дощу лезо шаблі. – Якщо ти сердишся на нас за яблуко, то не треба зганяти свою злість на ній, ти можеш накричати на нас.
Марта ще дужче надула губи, готова вибухнути від люті. Євка ж стояла мов у воду опущена, не знаючи, що й казати. Власне, вона й була у воду опущена, а її змокле тіло вже вкривалося гусячою шкірою від поривів вітру.
– Та що ви всі її захищаєте?! – гістерично викрикнула Марта. – Та вона…
– Панночко, прости мені, ледащій! – раптом схилилася в поклоні до пояса Євка. – Це моя провина. Я неналежно прислуговую тобі. Надалі я знатиму своє місце.
За цими словами, Євка взяла все, що могла помістити в руки, і, вдаючи, що ноша її легка,