xlink:href="#n_2" type="note">[2] Аадиль-Гірей – і його кістки орли порозносили по найвищих кручах Понтійських гір, – над ним звершився грізний закон Фатіха. Селім-Гірей любив Порту і ненавидів її. Вона дала йому владу, але скувала волю й поставила за його спиною на чати смерть. Він ненавидів султана і любив великого візира. Кепрюлю-заде Гірей зобов’язаний усім. Втративши батька, гнаний ханськими псами, багато років ховався у горах Черкесії та Румелії, аж поки про те не довідався Кепрюлю й наказав привезти молодого агу Селіма до себе. Селім їхав під шибеницю, а опинився під ханським бунчуком.
Думка про цей похід зродилася не в Гіреєвій голові. Однак хан відає гаразд, що за невдачу доведеться розплачуватись йому, і, либонь, тоді з ним поведуть бесіди не султан і Кепрюлю, а райські гурії. Проте, здається, невдача загубила їхній слід. На початку зими Селім-Гірей бігав швидким сандалом під чорними вітрилами в Адріанополь до Високого Стремена, й там вони разом з Кепрюлю промацали очима розуму всі можливі несподіванки. Вони таки скинуть проклятих гяурів козаків з просторів всесвіту й одкриють собі шлях до тих країв. Мудрий, вельми мудрий Кепрюлю-заде: він намислив видушити шершнів у їхньому гнізді. Нинішній візир уміє робити велике з малого: маленькі, поховані по кишенях правовірних акче спливаються докупи й утворюють велику державну казну, несміливі думки і думочки сплітаються докупи й стають великою державною мислю. Багато в нього мудрих радників, і тепер ось один з них, паша Сулейман Кегай, радник особливої ради при султанові – куббе-алти, – вилеліяв чорну квітку смерті гяурам-козакам. «Там, де не пробіжить ведмідь, пробіжить лисиця», – вже давно твердить він. Ведмедеві, щоправда, не вдалося пробігти, він загруз під Ладижином. Й тоді вдалися до лисиці. Бо ж повелитель правовірних наказав винищити запорозьке кодло будь-якою ціною.
Мудрий радник Сулейман Кегай вивідав, що першого січня всі козаки збираються докупи, другого – обирають нову старшину й тоді п’ють чорно. Кепрюлю, зачувши те, сказав: «Це день, посланий нам Аллахом. Треба непомітно, птахами пролетіти степ, вистинати сторожу, оточити Січ, щоб звідти не вилетіло й духу, і віддати п’яних гяурів суворому й безпощадному мечу». Кепрюлю наказав не скупчувати всі орди, а взяти найкращих воїнів гір і степу, а яничарів для походу одбирав сам. Все врахував великий візир, все виважив, одначе і йому невідомі божі помисли та забаганки: сім минулих зим степи дзвеніли, як пересохлі бубни, й несподівано їх укрили глибокі сніги. Аллах стелив під ноги правовірних непорочний, але важкий килим, посилав їм ще одне випробування. А може, завалив снігами степи бог невірних? Але немає таких перепон, яких би не здолали правовірні під прапором пророка!
Все складалося так, як намислили Кепрюлю і Сулейман Кегай і як напророкував знаменитий астролог Галіб-бей. От тільки клятий чиряк. Ще б два дні… Лікарі б привезли з моря свіжих морських трав, котрі розм’якшують шкіру й висмоктують гній. Але гидотна болячка не хотіла чекати кінця великого походу.
Другим чиряком у цьому набігу для хана, тільки