Сборник

Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі


Скачать книгу

питає вона.

      – Ні, ще не все.

      – Ану, поправся.

      Він ще раз як нею гримнув, то забив по коліна.

      – Спробуй ще раз, – каже вона.

      За третім разом забив у землю по пояс. Вона вискочила й говорить:

      – Я теж ґаздиня й хочу хоч чоловікові показати, що я чогось варта.

      – Маєш повне право.

      Вона його як підняла, як загараздила у землю по коліна, а ключ розімкнувся, і ноги відділилися від тулуба. Подумав він собі, що життя вже нема. Що робити? Знімає з себе золотий пояс і дарує жінці:

      – Упережи, сестро, себе, бо ти цього варта, а я носити цей пояс не вартий.

      Вона взяла пояс, а то – з чистого золота. Де силач не боровся – всюди перемагав, і місто давало йому великі гроші за це видовище. Він купував таку золоту бляшку, як палець, і чіпляв на пояс. Бракувало ще три бляшки, і весь пояс був би у золоті.

      Жінку вітають: плещуть, на руках піднімають. А чоловік, як побачив, що вона така сильна, а він її бив – лишив коня з возом, а сам утікає. Жінка кричить поліції:

      – Доганяйте чоловіка, бо покидає мене!

      Приводять його і питають:

      – Чого ти, чоловіче, від такої славної жінки утікаєш?

      – Йой, утікаю, бо мені буде кінець. Я ж її не раз бив та й кочергою аж під піч заганяв. Якби був знав, що вона така сильна, то не робив би такого.

      А жінка говорить:

      – Чоловіче любий, їдьмо додому.

      І вони ще довго жили, але чоловік більше й пальцем її не торкнув.

      За потрійну плату

      Жив-був один пан. Багатий, та скупий. Поїде, бувало, кудись у гостину – сам їсть і п'є, а про свого візника і гадки не має. Тому-то ніхто довго не наймитував у скупого пана.

      Аж ось знайшовся один хитрий парубок. Став працювати візником з такою умовою, аби той пан на його очах не їв і не пив. А коли хазяїн умову порушить, візник буде мати потрійну платню.

      Зрадів скупий пан, що знайшов такого дурня. Адже він ніколи на очах у візника не їв і не пив: візник до нього завжди спиною сидить.

      І от одного разу запросили пана до гостини. Поїхали звечора, бо дорога випала далека. А ніч така темна, хоч виколи око. Візник зупинив коней і сказав:

      – Збилися ми з дороги… Не знаю, куди їхати!

      – Який же ти у біса візник! – розсердився пан.

      – Адіть, і ви не знаєте дороги.

      Довелося ночувати в лісі. Розпріг наймит коней, пустив на обіч пасти. А сам ладить собі гостину: мав із собою наймит жарену гусятину.

      Витяг харчі, взяв з воза соломи, постелив собі збоку та й уплітає гусака. А скупий пан харчів з дому не брав – адже в гості їхав! Глянув голодним вовком на візника й питає:

      – А що ти там жуєш?..

      – Що ж нам жувати, пане? – одказує візник. – Жую суху солому!

      «Тьху! – скривився пан. – Мужик – як та худобина!..»

      Промучився отак пан до ранку. Другого дня знову почали блукати. Уже надходив вечір, а з лісу на дорогу не виберуться…

      Довелося ще на одну нічку зупинитися у лісі.

      Ліг візник під воза і далі уплітає свого гусака, аж за вухами лящить. А пан сидить і обома руками держиться за живіт. Вже другий день і рісочки у роті не мав. Дивився пан на парубка і не витримав:

      – А що ти