Сборник

Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі


Скачать книгу

в лісі водяться зайці, тільки не такі, як оце пострибав маленький, а великі. Я з-за границі привіз на розплід. Одного разу я зібрався на охоту, взяв із собою чоловік з десять загоничів. Вони нагнали на мене зайців, а я їх тільки – бах! та бах! Тоді я набив їх десятків зо три… А одного забив, то такого величезного, як баран завбільшки! Ну, а коли здер з нього шкуру, то було більш як півпуда сала. От які в мене зайці!

      Кучер слухав, слухав, а далі і каже:

      – Но-о, гніді, скоро вже і міст той, що під брехунами ламається.

      Почув це пан і каже:

      – Чуєш, Іване, так от які зайці бувають! Правда, що в нього півпуда сала то не було, а так, фунтів з десять.

      – Звісно, заєць зайцем, – каже Іван.

      Ну, їдуть далі, а пан знову до Івана:

      – От що, Іване, а чи скоро вже буде той місток?

      – Та скоро вже, пане, – каже Іван.

      – Так от знаєш, Іване, – продовжує пан, – мабуть, що на тому зайцеві і десяти фунтів сала не було – так фунтів три-чотири, не більше.

      – Та мені що, – каже Іван, – хай буде і так.

      Але проїхали трохи, пан повертівся на місці та й знову:

      – А чи скоро, Іване, вже той міст буде?

      – Так, скоро, пане, ось-ось, тільки в долинку спустимось.

      – Гм, – каже пан, – а знаєш, Іване, на тому зайцеві і зовсім сала не було – сам знаєш, яке на зайцеві сало.

      – Та звісно, – каже Іван, – заєць зайцем.

      Спустились в долину, а пан і питає:

      – А де ж, Іване, той міст, що ти про нього говорив?

      – А він, пане, – каже Іван, – розтопився так само, як те заяче сало, що ви про нього говорили.

      Золота пшениця

      Жили собі чоловік та жінка. Такі були бідні, як церковні миші. Мали вони стільки дітей, що й забували, котрого як звати.

      Цей чоловік дрова рубав у лісі і тим хліб заробляв.

      Одного разу йшов ранком на роботу і почув крик. З болота хтось кричав і просив допомоги. Бідний чоловік мав добре серце і пішов на поміч. Дивиться – в болоті застряла золота карета, а на ній сидить золотоволоса дівчинка. Вона попросила витягти карету. Чоловік поміг витягти карету. Дівчинка подякувала йому і сказала:

      – Як сонце буде заходити, я привезу вам додому мішок золота.

      Попрощався бідний чоловік і пішов у ліс. Працював за двох. Співав, танцював з радощів і все поглядав на сонце. Ще ніколи йому день не був таким довгим, як сьогодні.

      Ледве дочекався до обіду. Кинув сокиру і поспішив додому. Коли вже близько був до хати, то почав гукати на дітей, щоб бігли йому назустріч. Жінка теж вийшла з хати і сердито каже чоловікові:

      – Чому тебе треба зустрічати, коли ти ідеш додому з порожніми руками?

      – Не з порожніми руками, а з великою радістю, бо щастя несу додому, – відповів чоловік.

      Тоді попросив, щоб усі сіли навколо нього. І почав розповідати, що рано, коли йшов на роботу, то поміг дівчинці, в якої карета застряла в болоті. Дівчинка пообіцяла привезти мішок золота, як сонце буде заходити. Усі дуже зраділи цій звістці.

      Чоловік почав розповідати, де він діне це золото, як буде використовувати його:

      – Перш