Сборник

Чортів млин: Казки про чортів


Скачать книгу

Петра.

      – Звідки ти знаєш, дурню?

      – Нізвідки, я все знаю…

      Бідняк пішов на Камінну гору. Побачив у прірві дві пари волів і два поламані плуги. Вернувся додому, сів на лаву й затужив за старшими синами. Цілу ніч журився, як без них відробить багачам.

      – Не журіться, тату, – сказав Федько з печі. – Завтра я піду орати, як дасте пару волів. Засію пшеницю, знайду братів і приведу додому всю худобу.

      Бідняк ще позичив пару волів і плуга. Федько сів на фіру і, співаючи, поїхав на Камінну гору. Як подивився у безодню, то сорочка стала полотном: там лежали убиті воли і поламані плуги. Коли минув страх, парубок взявся до оранки. Проклав одну борозну і вже почав другу. Раптом із скелі висунулася якась чорна волохата рука і наміряється ударити волів між роги. Федько випустив чепіги і – хап за ту руку. Схопив, як обценьками, і так міцно тримає, що ніяка сила на світі не вирвала б її. Потім почав тягнути. Тягне, тягне, аж сопе. З гірким лихом витягнув чортиська. Схопив за чуприну, кинув ним на землю і придушив коліном.

      – Ти нащо, псявіро, без суда і права людям шкоду робиш? Тепер я з тебе живого не злізу.

      – Даруй життя, Федьку, – просився чортище.

      – У мене вже давно сверблять руки на тебе…

      Федько вийняв з пазухи цизорика[10], відрізав у чорта кінчик лівого вуха й засунув за пояс.

      – Тепер ти, дияволе, маєш запрягтися в цього плуга і виорати Камінну гору так, аби на ній родила золота пшениця.

      – Я не люблю, парубче, орати. Зроблю щось інше…

      Та Федько й не слухав. Здіймив ярмо з волів і повісив чортові на шию. Потім так ушкварив батогом нечистого, що той аж підскочив.

      – Гайда, іродів сину!

      Чорт тягне-тягне плуга, аж очі вилізають, а Федько тримає за чепіги і собі співає. Довго чи мало так орали, – того вже не знаю, але рілля на Камінній горі зробилася м’якенька, як гусяче пір’я.

      З чорта піт лив дзюрком.

      – Ну, Федьку, біжи за пшеницею, а я тим часом відпочину, – сказав дідько хлопцеві. – Але борзо, бо в мене є й інша робота.

      Прибіг Федько захеканий додому, став перед ворітьми й закричав:

      – Тату, давайте борзенько насіння, бо чорт не має часу!

      Бідняк виніс торбину зерна. Більше не хотів дати – боявся, що Федько все тільки змарнує.

      Чорт засіяв ріллю, хвостом заволочив, а потім скривився перед парубком:

      – Віддай мені кінчик лівого вуха.

      – А кольки в бік не хочеш? Щоб мені зараз Петра і Дмитра сюди привів, бо засвічу тобі лойову свічку!

      – Не світи лойових свічок, Федьку! Все буде так, як хочеш.

      У ту ж хвилину несподівано розперезалася страшна буря. Лютий вихор розгулявся, як дурень на хрестинах. Чорт сів на нього верхи і полетів кудись на псю-маму. Невдовзі вернувся з Петром і Дмитром.

      – Маєш братів, – сказав леґеневі. – Давай кінчик лівого вуха!

      – А ти, дурний мацапуро, нащо поламав плуги? Щоб вони мені з волами були тут, як новенькі!

      Чорт беркицьнувся і полетів у прірву. За хвилину витягнув з безодні два нові плуги з живими волами.

      – Віддай