Сборник

Чортів млин: Казки про чортів


Скачать книгу

сад, зробився до ранку діамантовим.

      – Все буде по-твоєму. Йди спати.

      Кінь полетів, а Йванко невдовзі заснув. Уранці побачив високий діамантовий паркан навколо королівського саду. Коли сонце зійшло, паркан так виблискував, що не можна було дивитися на нього. Садівник ходив попри нього й очам своїм не вірив.

      Ось і королівна. Як побачила паркан, то забула і про свої квіти.

      – Хто це збудував? – спитала садівника.

      Садівник поклонився їй і відповів:

      – Не знаю. Спитайте мого челядника.

      Покликали челядника.

      – Як тебе звуть? – спитала королівна.

      – Іванко.

      – Це ти змайстрував діамантовий паркан?

      – Так.

      – То як його зробив?

      – У мене є сила, що може будувати діамантові паркани.

      – Ходи зі мною на шпацир[14], – запросила його королівна.

      Серце дівчини почало стукати скоріше, аніж завжди. Від першого разу так закохалася в Іванка, що уже не бачила й діамантовий паркан.

      Другого дня король сповістив усіх людей світу, що його єдина донька хоче вийти заміж. Той, хто принесе найфайніший букет квітів, стане її чоловіком.

      З усіх кінців світу до королівського палацу приносили чарівні букети.

      Іванко зажурився. Він теж закохався в юну королівну. Блукав, як п’яний, по саду й чекав, аби вона вийшла хоч на хвильку. Зустрілися нарешті. Королівна каже:

      – Без твоїх квіток не буде в мене весілля.

      Іванко ще не встиг нічого відповісти, як вона побігла до палацу.

      Коли настав вечір, Іванко потер другий волосок. Прилетів сивий кінь.

      – Чого хочеш, приятелю? – спитав парубка.

      – Хочу завтра уранці мати такий букет, якого ще на світі не бувало.

      – Не гризися. Все буде по-твоєму. Іди лягай спати.

      Кінь полетів, а Йванко ліг спати. Вранці, коли прокинувся, на столі стояв чарівний букет. Яких тільки квіток у ньому не було! І білі, і жовті, і червоні, і блакитні. Всілякі. Але вони не були такі, як усі інші квіти. Від них розливалося таке ясне світло, як від сонця.

      Іванко відніс квіти до палацу і поклав коло інших букетів.

      Король дав наказ, щоб другого дня до палацу зійшлися всі ті, хто приніс букети.

      Іванко зажурився: а в чому він увійде між панів?

      Потер третій волосок. Прилетів сивий кінь.

      – Чого тобі, приятелю, треба?

      – Біда, конику. Я мушу мати таке вбрання, якого не мають найбагатші принци.

      – Не журися, лягай собі спати. Завтра вранці усе будеш мати.

      Коник полетів. Іванко добре виспався, а вранці на лаві побачив те убрання, яке собі просив. Одягнувся у нього файненько і пішов до палацу. Там уже були всілякі королі, королевичі, принци і князі…

      Іванко поклонився королю, королеві й королівні. Став коло стіни й чекає, що з того буде далі.

      Король встав з престолу і промовив:

      – Ану, дорогі гості, беріть до рук свої букети. Най моя донька вибере нареченого.

      Всі зробили так, як сказав король.

      Квітки королевичів,