Сборник

Чортів млин: Казки про чортів


Скачать книгу

сховався разом з котиком.

      Баба пролетіла й пропала.

      Іванко і котик вибралися з ями і вирушили далі. Ішли день, другий, третій – прибули до печери. Котик сказав:

      – Тут живе ворожбит, який дуже сердитий на відьму. Ти зайди до нього, а я доти мишей половлю.

      Ворожбит був старий і слабий, як муха восени. Лежав і ледве дихав. Побачивши Іванка, сказав:

      – Добре, що прийшов, парубче. Принеси водички, бо я негоден встати.

      Іванко приніс води, зварив обід, нагодував старого. Ворожбит розповів:

      – Як я був молодий, то всі відьми мене шанували. А коли зістарився, то спалили мою книгу й покинули мене в цій печері. Мене чекає смерть. Я тобі, парубче, видам найбільшу таємницю. Хочеш знайти Залізну гору? Тоді слухай добре. Коло печери, з південного боку, закопані чарівні капці. Розкопай їх і візьми собі. Як прийдеш до моря, кинь їх у воду – вони стануть човником і повезуть тебе до Залізної гори. Там є й озерце, з якого ще ніхто не пив…

      Ворожбит не встиг більше сказати. Заплющив очі й помер.

      Іванко поховав ворожбита так, як це має бути. Відтак викопав собі чарівні капці і вирушив з котиком в дорогу. Довго йшли чи мало – але дійшли до синього моря.

      Іванко кинув капці у хвилі, і перед ним виріс із води човен. Сіли й попливли. За одну днину допливли до якогось острова. Коли вийшли на берег, човен знову обернувся в капці.

      На острові був дуже густий ліс. Височезні дерева піднімалися до самого неба.

      Тоді котик видряпався на верх найвищого дерева і роздивився в усі боки. Крикнув:

      – Іванку, Залізна гора – близько.

      Побігли туди, куди повів кіт. Перед горою залізли в кущі й почали дивитися, з якого боку в неї увійти. Вони мовчали, і гора мовчала.

      Раптом гора заскреготала й відчинилася. З неї вийшли дванадцять дівчат з кошиками в руках.

      – Добридень, дівчата, – привітався Іванко. – Куди йдете?

      – По ягоди. А ти хто такий?

      – Я прийшов до вас у гості.

      – Ми гостей не приймаємо, нам вони заказані. Як наш господар-велет побачить тебе, більше не будеш ні до кого в гості ходити.

      – А ви що за одні?

      – Ми – полонянки господаря-велета.

      – А він не боїться пускати вас по ягоди самих?

      – Не боїться, бо із цього острова не можна втекти. Є лише один-єдиний човен, якого приймає це море.

      – А де той човен?

      – У ворожбита, що доживає віку в якійсь печері. Того човна не наздожене ніяка сила.

      Іванко збирав з дівчатами ягоди й розповідав, як гарно жити там, де є багато людей і де нема таких диких нетрів.

      Потім запитав:

      – А ви не знаєте, де ховає господар-велет золотий перстень?

      – У золотій скриньці. А ключик від скриньки – ховає в ліве вухо. Але якщо ти забереш перстень, то заплатиш за нього життям. Господар-велет прокинеться і вб’є тебе одразу. Він сильніший від цієї гори!

      – А що маю робити, аби перстень забрати?

      – Треба спочатку взяти ключик з його лівого вуха, а потім підпалити книгу життя господаря-велета, яка лежить у нього на столі.

      Дівчата назбирали