Хто це?
Уже «наступного дня об 11 годині» в кабінеті Макаренка у Міністерстві шляхів сполучення відбулася зустріч, до участі в якій було запрошено Винниченка й Осецького[88]. Останній «без передмов… виклав свої міркування і план глибокого охвату Києва. Це був безумовно правильний план, як виявилося потім… Словом, – підсумував М. Шаповал, – розглянувши ситуацію, ми переконалися, що справа наша не безнадійна». Учасники зустрічі доручили Макаренку вислати емісарів до Болбочана (Новгород-Сіверський), Пелещука (Бердичів), і Коновальця (Біла Церква).
Підготовку повстання у Київській губернії очолив нікому до сьогодні невідомий Петро Косенко.[89]
«Я почав лихорадочно працювати, – записував М. Шаповал. – Громадяни бачили мене щодня в надзвичайному руху, але навіть ніхто не здогадувався, яку тайну я носив в грудях. Знав Винниченко, Андрій Макаренко, Осецький, Петро Антонович (Косенко) і делегація, прізвища членів якої я забув».[90]
Що таке «Військова комісія» УНСоюзу?
Практична підготовка до повстання нібито зосередилася у так званій «військовій комісії» Українського Національного Союзу. За відомими станом на кінець 2009 р. свідченнями, вона складалася з двох видатних фахівців військової справи: монтера-неука та письменника-драматурга – Шаповала та Винниченка[91]. Вони домовились вважати (підкреслення наше. – Д. Я.) за членів комісії Осецького, Макаренка і тих, «хто з ними в спільній праці брали участь». Імена оцих «хто» добродій Шаповал забрав із собою до могили.
Нове зібрання в кабінеті Шаповала в помешканні сільськогосподарського «Централу» по вул. Прорізній, 19. Участь у ньому взяли сам господар, Винниченко, Осецький, начальник оперативного відділу гетьманського генерального штабу полковник Тютюнник, полковник Коновалець, начальник штабу січових стрільців полковник Мельник. Учасники наради дійшли висновку, що кістяк збройних сил, на які вони могли розраховувати, становить приблизно 12 тисяч багнетів. «Швидко могло б бути змобілізовано 60 полків залізничної охорони», – підраховували вони, для якої, однак, не було зброї. Зброю «військова інтендатура гетьманська чомусь не давала, зволікаючи день на день». Командири січових стрільців, зі свого боку, поінформували про «наявність 1500 людей», у т. ч. «900 вивчених», а також запаси зброї ще для 5000 вояків.
«Для розвитку організаційної праці генерала Осецького ми мали здобути кошти, – читаємо у спогадах Шаповала, – і остаточно сповістити політичний план, бо досі ми “ситуацію” ще не аналізували остаточно. Військовий план було ухвалено по проекту генерала Осецького: повстання починається на периферіях, близче до Галичини, а відтіль наступає на Київ. Взагалі вся акція далі від Києва, щоб його повільно охватувати концентричними кругами, йти вперед, організуючи політично і адміністративно тил. На сильний виступ в Києві не можна було опиратись, бо в Києві було 30 000 німців і велика гетьманська організація – Сердюцька дивізія і інші формування. Питання про гроші і політичний