і безгрішшя доводили до ганьби. Бо що може бути гіршим, ніж перетворитися на тирана і беззаконного узурпатора добра своїх підданців?
Другий віковий відтинок мого життя – це той період, коли я вже мав гроші. Навчившись розпоряджатися ними по своїй уподобі, я незабаром нагромадив значні, як на мої статки, заощадження. Я вважав, що «мати» можна лише одне: те, що набігло над звиклі видатки, і що ніколи не можна покладатися на маєток, який ще буцімто на пню, хоч би яким певним він нам здавався. А що як, казав я собі, мене заскочить та чи та випадковість? Заполонений цими марними і недоречними фантазіями, я крутив на всі боки мозком, як нагромадити такі запаси, щоб запобігти всім можливим труднощам. А тому, хто мені казав, що халеп ніколи не збуватиме, я відповідав так: як це не відверне їх усіх, то хоч частину, а відверне. Ох, і клопітне ж пішло у мене життя! Я з усього робив секрети. Я, хто так легко щирував з усіма, брехав про свою готівку, як це роблять ті, хто, ходячи у дукачах, удають бідарів, а, поневіряючись у бідарях, удають дукачів, але зроду не признаються щиро, які в них кошти. Кумедна і ганебна обачність! А то ще таке. Коли я вирушав у мандри – мені завжди здавалося, ніби я не досить усім запасся, та що більше я брав із собою грошей, то дужчі були мої побоювання: чи не пограбують мене у дорозі, чи можна вірити слугам, що пильнують мого багажу; ніколи я не був спокійний, не мавши речей перед очима, схожий у цьому на інших моїх знайомих. Якщо ж я залишав свою шкатулку вдома, – скільки підозр і турботних думок, якими (лихо, та й годі!) ні з ким поділитися! Я сидів як на жару. Зрештою зберегти свої гроші важче, ніж заробити їх. Якщо я чинив не зовсім так, як тут розказую, то в кожному разі мені коштувало чималих зусиль утриматися від цього. Вигоди від своїх нових правил я не мав, а як і мав, то небагато. Хоча гроші в мене водилися і більші, всякі видатки мені боліли. Як казав Біон, патлач казиться не менше, ніж голомозий, коли йому мнуть чуба. Щойно тільки ви до чогось призвичаїлися й усвідомили себе власником певної суми, вона перестає бути вашою рухомою власністю; ви не зважуєтеся її ущербити: це вже будова, яка (так вам видається) уся обвалиться, якщо ви її рушите. Ви підете на витрати лише тоді, як вас візьме за горлянку мус. Давніше я з меншим болем і нехіттю заставляв манатки чи продавав коня, ніж тепер сягав по свого укоханого капшука, прихованого в тайнику. Та лихо в тім, що важко покласти собі в цьому край (адже нелегко дати берега тому, що вважаєш за добро) і визначити крес ощадливості. Людина без упину повнить цей шпихлір, усе докладаючи і докладаючи до нього, аж поки, немов який паскудний скнара, позбавляє себе всякої користі з власного достатку, знаходячи радощі лише в тім, щоб його берегти без усякого вжитку.
За цим дурним звичаєм виходить, що найбагатші люди – це ті, кого поставлено стерегти браму та мури багатого міста. Як на мене, всякий грошовик – жмикрут.
Платон подає перелік тілесних або людських благ: здоров'я, врода, сила, багатство. Багатство (твердить він) аж ніяк не сліпе, а, навпаки, дуже видюще, коли його освітлює тямущість.
Діонисій Молодший дотепно