скрізь нас молотять, аж пір’я летить. Тому й мене до війська призивають. Я ж вам тільки вчора читав у газеті, що над нашою дорогою батьківщиною нависли якісь хмари.
– Таж ви, паночку, неспроможні тепер і пальцем поворухнути.
– Це дурниця, пані Міллерова, поїду на війну в візочку. Знаєте того кондитера, за рогом? У нього такий візок є. Він колись у ньому возив провітрюватись свого кульгавого шкарбуна-дідуся. Ви, пані Міллерова, на тому візку й доставите мене до війська. Пані Міллерова заплакала.
– Чи ж не побігти мені, ласкавий пане, по лікаря?
– Нікуди ви, пані Міллерова, не підете, я хоч і хворий на ноги, проте чим я не гарматне м’ясо? А в таку пору, коли Австрії не до танців, кожен каліка повинен бути на своєму посту. Не хвилюйтесь і варіть собі каву далі.
І в той час, як пані Міллерова, заплакана й схвильована, цідила каву, бравий вояк Швейк, лежачи в ліжку, співав:
Генерал Віндішгрец і чини бувалі[64]
До схід сонця ранесенько битву розпочали.
Гоп-гоп-гоп!
Битву розпочали, вигукнули: «Браття,
Поможи нам, Матір Божа, і Святе розп’яття!»
Гоп-гоп-гоп!
Перелякана пані Міллерова, вражена жахливою бойовою піснею, забула про каву й, тіпаючись усім тілом, із острахом дослухалась, як бравий вояк Швейк співає далі, лежачи в постелі:
Ой веди нас, Матір Божа, на чотири мости.
Побудуй собі, П’ємонте[65], могутні форпости!
Гоп-гоп-гоп!
Була битва, та жахлива біля Сольферіно,[66]
Там лилися річки крові по самe коліно.
Гоп-гоп-гоп!
По коліна крові, і м’яса не тонко,
Воювали хлопці з десятого полку.
Гоп-гоп-гоп!
Не бійтеся, хлопці, злиднів у дорозі,
Там везуть за вами грошики на возі.
Гоп-гоп-гоп!
– Заради Бога, ласкавий пане, я вас благаю, – почулося з кухні жалісне хлипання, але Швейк до кінця проспівав свою бойову пісню:
Ой на возі гроші, а їсти – в повозці;
Хто щасливіший у світі, як ті наші хлопці?
Гоп-гоп-гоп!
Пані Міллерова метнулася до дверей та побігла по лікарів. Повернулася вона за годину. Швейк тим часом задрімав.
Раптом його збудив якийсь опасистий добродій. З хвилину він тримав руку на Швейковому лобі й говорив:
– Не бійтеся, я лікар Павек із Віноград, дайте руку, а цей термометр покладіть під пахву. Гаразд. Покажіть язик, висуньте його, ще більше, так його й тримайте. Від чого померли ваші батько й мати?
І ось тоді, коли Відень пнувся із шкіри, щоб усі народи Австро-Угорщини подавали приклади беззастережної вірності й любові, лікар Павек прописав пацієнтові проти його патріотичного запалу бром, порадивши відважному й бравому воякові Швейку не думати про військо.
– Лежіть рівно й не хвилюйтесь. Я завтра навідаюся знову.
Наступного