становищі. Потім, обернувшись, кинулася на шию нареченому й, радісна та пустотлива, стрибнула в гондолу, не чекаючи на свого церемонного покровителя, трохи розсердженого всім, що сталося.
Розділ 15
Граф, бачачи, що Консуело байдужа до грошей, вирішив збудити її марнославство й запропонував їй діаманти й туалети, але й від них вона відмовилася. Спочатку Дзустіньяні подумав, що вона вгадала його таємні наміри, та незабаром йому стало ясно, що в ній говорить винятково гордість простолюдинки: вона не хотіла нагород, іще не заслужених на сцені його театру.
Одначе він змусив її прийняти сукню з білого атласу, під тим приводом, що непристойно виступати в його салоні в ситцевому платті, і зажадав, аби вона з поваги до нього розлучилася зі своїм невибагливим одягом. Вона підкорилася й віддала свою прекрасну фігуру в руки модних кравчинь, які, звичайно, не забули нажитися на цьому й не поскупилися на матерію. Перетворившись через два дні на ошатну даму, змушена прийняти ще перлинне намисто, яке граф підніс їй як плату за той вечір, коли вона так захопила своїм співом його і його друзів, Консуело все-таки була гарна, хоча це й не личило характеру її краси, а потрібно було тільки для того, щоб зачаровувати вульгарні погляди. Однак їй так і не вдалося цього досягти. З першого погляду Консуело нікого не вражала й не засліплювала: вона була бліда, та й в очах її – дівчини скромної й цілком заглибленої у свої заняття – не було того блиску, що постійно горить у погляді жінок, що жадають одного – вражати. В обличчі її, серйозному й замисленому, відбивалася вся її вдача. Дивлячись на неї за столом, коли вона базікала, чемно нудьгуючи серед вульгарності світського життя, ніхто навіть і не подумав би, що вона красива. Але тільки-но обличчя це опромінювалося веселою, дитячою усмішкою, що вказувала на душевну чистоту, всі відразу визнавали її милою. Коли ж вона надихалася, бувала чим-небудь жваво зацікавлена, розчулена, захоплена, коли виявлялись її багаті внутрішні сили, вона миттєво перетворювалась: вогонь геніальності й любові загорявся в ній, і тоді вона приводила в захват, захоплювала, скоряла, навіть не усвідомлюючи таїни своєї могутності.
Графа дивувало й дивно мучило його почуття до Консуело; у цієї світської людини була артистична душа, і Консуело вперше змусила затремтіти й заспівати її струни. Але й тепер цей вельможа не розумів, наскільки незначними й неспроможними були його способи здобути цю жінку, так мало схожу на тих, кого йому вдалося розбестити.
Він запасся терпінням і вирішив вдатися до допомоги почуття суперництва: він запросив Консуело до театру, в свою ложу, сподіваючись, що успіх Корилли розбудить у ній честолюбство. Але результат вийшов зовсім не той, якого він очікував. Консуело вийшла з театру байдужа, мовчазна, втомлена від грому оплесків, але зовсім не захоплена ними. У Кориллі вона не відчула справжнього таланту, шляхетної пристрасті, величі. Вона вважала себе досить знаючою, щоб судити про цей штучний, зроблений талант, загублений на самому початку безладним життям і егоїзмом.