і статистів про те, що щока героя постраждала від кігтиків однієї закоханої кішечки. Перукар цей розумівся на таких ранах і не раз бував повіреним у таких закулісних подіях. Історія ця як оком змигнути оббігла всю сцену, якимось чином перескочила через рампу й пішла гуляти з оркестру на балкон, із балкона в ложі й звідти, вже з різними прикрасами, проникла в глиб партеру. Стосунки Андзолето з Кориллою були ще невідомі, але деякі бачили, як він вився навколо Клоринди, – і ось пішов поголос, що вона в нападі ревнощів до примадонни виколола око й вибила три зуби найкрасивішому з тенорів. Це кинуло в розпач деяких представниць прекрасної статі, але для більшості стало чарівним скандальчиком. Глядачі запитували одне одного, чи не буде припинено виставу й чи не з'явиться колишній тенор Стефаніні догравати роль із зошитом у руках. Але от завіса піднялась. І коли з'явилася Консуело, така ж спокійна й велична, як і спочатку, все було забуто. Хоча роль її сама по собі не була особливо трагічною, Консуело силою своєї гри, виразністю свого співу зробила її такою: вона змусила проливати сльози; і коли з'явився тенор, його подряпина викликала тільки посмішку. Але все-таки через цей сміховинний епізод успіх Андзолето був менш блискучим, аніж міг би бути, і всі лаври цього вечора дісталися Консуело. Її викликали без кінця, їй несамовито, скажено плескали.
Після спектаклю всі вирушили вечеряти до палацу Дзустіньяні, й Андзолето зовсім забув про замкнену в ложі Кориллу, якій довелося зламати двері, щоб вийти звідти. У метушні, яка зазвичай панує в театрі після блискучої вистави, ніхто цього не помітив. Але наступного дня хтось співставив зламані двері з отриманою тенором подряпиною, і це навело багатьох на думку про любовну інтригу, яку Андзолето так ретельно приховував дотепер.
Тільки-но зайняв він місце за більшим столом, навколо якого граф посадив своїх гостей, улаштувавши розкішний банкет на честь Консуело, і відомі венеціанські поети почали вітати співачку щойно складеними на честь її мадригалами й сонетами, як лакей тихенько підсунув під його тарілку записочку від Корилли. Він прочитав крадькома:
«Якщо ти зараз же не прийдеш до мене, я з'явлюся за тобою сама й учиню тобі скандал, хоч де б ти був – хоч на краю світу, хоч в обіймах тричі проклятої Консуело!»
Під приводом раптового нападу кашлю Андзолето вийшов із-за столу, щоб написати їй відповідь. Відірвавши шматочок лінійованого паперу з нотного зошита, що лежав у передпокої, він надряпав олівцем:
«Якщо хочеш, приходь: мій ніж завжди напоготові, так само як моя ненависть і презирство до тебе».
Деспот знав, що для жінки, яка має такий характер, страх був єдиними шорами, погроза – єдиним способом приборкати її. Однак він мимоволі спохмурнів і був неуважливий під час банкету, а тільки-но встали з-за столу, втік і помчав до Корилли.
Він застав нещасну жінку в стані, гідному жалості. За істерикою пішли потоки сліз; вона сиділа біля вікна, розпатлана, з розпухлими від сліз очима. Плаття, яке вона в розпачі розірвала на собі,