вже вернувся. А в кріслі навпроти сидів якийсь молодик. Клерк сказав, показуючи на нього:
– Оце він самий! Сенекаль!
Фредерікові хлопець не сподобався. Його чоло здавалося вищим, бо волосся було підстрижене йоржиком. Щось жорстоке й холодне проглядало в його сірих очах, а від довгого чорного сюртука, від усієї одежі тхнуло педагогікою та чимось церковним.
Спершу розмова точилася про новини, між іншим, і про «Stabat Mater» Россіні; коли запитали Сенекаля, він заявив, що ніколи не ходить до театру. Пеллерен одкрив етюдника.
– Це все для тебе? – спитав клерк.
– Звичайно!
– Та ну? Ото вигадки!
І він нахилився до стола, де репетитор з математики гортав томик Луї Блана[17]. Він приніс його з собою і тепер півголосом читав окремі місця, тим часом як Пеллерен і Фредерік роздивлялися палітру, шпатель, тюбики; потім вони заговорили про обід в Арну.
– У торговця картинами? – запитав Сенекаль. – Теж мені штучка, ну-ну!
– А в чім річ? – озвався Пеллерен.
– Тип, – відповів Сенекаль, – який кує грошики політичними мерзотами!
І він завів мову про знамениту літографію, на якій зображено всю королівську сім'ю, зайняту речами повчальними; Луї-Філіпп тримає звід законів, королева – молитовник, принцеси вишивають, герцог Немурський прищібає шаблю; пан де Жуанвіль[18] показує молодшим братам географічну карту; в глибині видніє двоспальне ліжко. Ця картина, що її названо «Добра родина», радувала буржуа, але прикро вражала патріотів. Пеллерен гнівним тоном, так ніби він був автором картини, відповів, що обом думкам – одна ціна. Сенекаль заперечив. Мистецтво мусить мати єдину мету – моральне вдосконалення мас! Потрібно брати лише такі сюжети, які спонукають до вчинків добродійних, всі інші – шкідливі.
– А все залежить од виконання! – вигукнув Пеллерен. – Я можу створити шедевр!
– Тим гірше для вас! Нема такого права…
– Що?
– Ні, добродію! Ви не маєте права збуджувати в мене цікавість до того, що я засуджую! Навіщо нам ретельно виписані витребеньки, з яких ніякісінького пожитку, як оті, наприклад, Венери зі всіма вашими краєвидами? Я не бачу в них нічого повчального для народу! Ви покажіть нам його злигодні! Викличте в нас священну шану перед його жертовністю! О Господи, сюжетів не бракує: ферма, майстерня…
Пеллерен аж затинався з обурення; йому здалося, що він знайшов довід:
– Мольєра ви визнаєте?
– Звичайно! – відповів Сенекаль. – Я захоплююсь ним як провісником французької революції.
– Ох! Революція! Та яке там мистецтво? Не було жалюгіднішої доби!
– Величнішої, добродію!
Пеллерен схрестив руки і глянув йому в лице.
– З вас вийшов би прекрасний солдат національної гвардії!
Супротивник, звиклий до суперечок, сказав:
– Я до неї не належу,