не сподобалася Фредерікові, він позадкував, потім переступив поріг, останній раз у житті – як він думав. Навіть і на саму пані Арну, здавалося, поширювалась оця вульгарність її чоловіка.
Того ж таки тижня дістав він листа, в якому Делор'є повідомляв, що приїде в Париж наступного четверга. І Фредерік з новою пристрастю вернувся до цієї прихильності, міцнішої й шляхетнішої. Така людина варта всіх жінок. Тепер йому будуть не потрібні Режембар, Пеллерен, Юссоне – ніхто! Щоб ліпше влаштувати свого друга, він купив залізне ліжко, друге крісло, поділив на двох свою постільну білизну; і в четвер уранці вже одягався, щоб їхати зустрічати Делор'є, аж тут задзеленчав біля дверей дзвоник. Увійшов Арну.
– Тільки два слова. Вчора прислали мені із Женеви чудову форель; ми розраховуємо на вас, сьогодні рівно о сьомій… Вулиця Шуазель, будинок двадцять чотири «Б». Не забудьте!
Фредерік змушений був сісти. Коліна його дрижали. Він повторював: «Нарешті! Нарешті!» Потім написав до свого кравця, капелюшника та шевця і відправив ці три записки трьома посильними. В замку клацнув ключ, і з'явився воротар із дорожньою корзиною на плечах.
Побачивши Делор'є, Фредерік затремтів, мов жінка, яку з полюбовником несподівано застав її чоловік.
– Що тебе так вразило? – спитав Делор'є. – Адже ж ти, певно, дістав мого листа?
Фредерікові забракло сили збрехати.
Він розкрив обійми й кинувся йому на груди.
Тоді клерк розповів свою історію. Його батько відмовився дати звіт про опікунство, гадаючи, ніби необхідність у тому відпала з огляду на десятирічну давність. Однак Делор'є, добре обізнаний із судочинством, кінець кінцем вирвав усю материнську спадщину, чистих сім тисяч франків, що були тут, при ньому, в старенькому гамані.
– Це в запас, про чорний день. Завтра ж уранці треба подумати, куди вкласти гроші, та й самому влаштуватися.
А сьогодні – цілковитий відпочинок, і я весь до твоїх послуг, старий!
– Та ти не церемонься! – сказав Фредерік. – Якщо в тебе сьогодні ввечері щось невідкладне…
– Туди к бісу! Та я був би нікчемний негідник…
Цей епітет, що випадково вихопився, вколов Фредеріка в самісіньке серце, немов образливий натяк.
Воротар розставив на столі біля каміна котлети, заливне, лангусти, десерт і дві пляшки бордо. Така зустріч розчулила Делор'є.
– Ти частуєш мене справді по-царському!
Вони говорили про минуле, про майбутнє і час від часу простягали руки через стіл, з ніжністю поглядаючи один на одного. Аж тут посильний приніс нового капелюха. Делор'є голосно зауважив, яка чудова у нього підбивка.
Потім кравець особисто приніс фрак, що сам і випрасував.
– Можна подумати, що ти йдеш до вінця, – сказав Делор'є.
За годину з'явилась третя особа й витягла з великої чорної торби пару прекрасних лакованих черевиків. Поки Фредерік примірював їх, швець із посмішкою оглядав взуття провінціала.
– Панові нічого не потрібно?
– Ні, дякую, – сказав клерк, ховаючи під стілець ноги в старих черевиках зі шнурівкою.
Таке