дивлячись на нього, пригадався Гомерів Терсіт[175], отож, відповідаючи змахом руки на його поклін, сказав:
– Вітаю тебе, божественний Терсіте! Як ся мають твої ґулі, набиті тобі під Троєю Уліссом[176], і що він сам поробляє на Єлисейських полях?[177]
– Шляхетний пане, – відповів Хілон Хілонід, – наймудріший із померлих, Улісс, посилає через мене наймудрішому з живих, Петронію, вітання й просить прикрити новим плащем мої ґулі.
– Присягаюся Гекатою Триликою! – вигукнув Петроній. – Відповідь варта плаща…
Але подальшу розмову перервав нетерплячий Вініцій, який запитав навпростець:
– Чи знаєш ти докладно, за що берешся?
– Коли дві фамілії у двох заможних домах не говорять ні про що інше, а за ними повторює половина Рима, неважко знати, – відказав Хілон. – Учорашньої ночі відбито дівчину, виховану в домі Авла Плавтія, що зветься Лігією, або відповідно Калліною, яку твої раби, о пане, перепроваджували з палацу до твоєї оселі, я ж беруся відшукати її в місті або, якщо вона покинула місто, що мало вірогідно, вказати тобі, шляхетний трибуне, куди втекла і де переховується.
– Добре! – сказав Вініцій, якому сподобалася стислість відповіді. – Які маєш на те засоби?
Хілон усміхнувся лукаво:
– Засобами володієш ти, пане, я маю лише розум.
Петроній усміхнувся також, бо був цілковито задоволений своїм гостем.
«Цей чоловік може відшукати дівчину», – подумав він.
Тим часом Вініцій нахмурив свої брови, що зрослися, й мовив:
– Голодранцю, якщо мене вводиш в оману для зиску, накажу забити тебе киями.
– Я філософ, пане, а філософ не може бути жадібним до зиску, особливо до такого, який великодушно обіцяєш.
– Так ти філософ? – спитав Петроній. – Евніка говорила мені, що ти лікар і ворожбит. Звідки знаєш Евніку?
– Приходила до мене на пораду, позаяк слава моя сягнула її вух.
– Якої ж хотіла поради?
– На любов, пане. Хотіла вилікуватися від любові без взаємності.
– І вилікував її?
– Зробив більше, пане, бо дав їй амулет, який забезпечує взаємність. У Пафосі, на Кіпрі, є храм, о пане, в якім зберігається пояс Венери. Дав їй дві нитки з того пояса, вміщені в шкаралупу мигдалю.
– І вимагав собі добряче заплатити?
– За взаємність ніколи не можна достатньо заплатити, я ж, не маючи двох пальців на правій руці, збираю гроші на раба-переписувача, що занотовував би мої думки та зберіг моє вчення для світу.
– До якої школи належиш, божественний мудрецю?
– Я кінік, пане, бо маю дірявий плащ; я стоїк, бо біди переношу терпляче, а також перипатетик, бо, не маючи нош, ходжу пішки від винаря до винаря і дорогою повчаю тих, хто пообіцяє заплатити за глек вина.[178]
– При глекові стаєш ритором?
– Геракліт сказав: «Усе тече», – а чи можеш заперечити, пане, що вино тече?
– І прорік, що вогонь є божество, божество ж те палає на твоїм носі.
– А божественний Діоген із