де так багато хто гине. І невже ви справді так високо цінуєте оце життя, гамір і галас якого долинає до вас іззовні? Досить кинути погляд туди, на вулицю, де людці в поті лиця сновигають під пекучим сонцем у своїх дріб'язкових справах. Ні, далебі, нам куди краще сидіти тут, у холодку, спиною до того, звідки йде спокуса!..
Марта. Так, справді, ви, мабуть, маєте цілковиту рацію.
Рерлун. Їв такому домі, як цей, біля прекрасного і чистого сімейного вогнища, де сімейне життя знайшло свій найкращий вияв… де панує мир і злагода… (Звертаючись до господині.) До чого це ви прислухаєтесь, добродійко?
Бетті (повернувшись до дверей кабінету). Як вони там голосно розмовляють.
Рерлун. Хіба трапилося щось особливе?
Бетті. Не знаю. Я тільки чую, що в чоловіка хтось є…
Гільмар Теннесен з сигарою в зубах входить з правого боку, але спиняється, побачивши дамське товариство.
Гільмар. Ах, пробачте, будь ласка. (Хоче йти.)
Бетті. Заходь, заходь, Гільмаре, ти нам не заважаєш. Тобі щось потрібно?
Гільмар. Та нічого, я так, тільки хотів заглянути. (До дам.) Моє вшанування. (Звертаючись до Бетті.) Ну як, на чому скінчили?
Бетті. Відносно чого?
Гільмар. Але ж Бернік скликав у себе нараду.
Бетті. Хіба? В чому ж річ?
Гільмар. Знову ця нісенітниця з залізницею.
Фру Руммель. Та невже?
Бетті. Бідний Карстен! Знов для нього неприємності…
Рерлун. Як же це так, пане Теннесен? Адже торік консул ясно дав зрозуміти, що він не хоче ніякої залізниці.
Гільмар. Мені теж так здавалось, але я зустрів управителя Крапа і він сказав, що питання про залізницю порушене знов і що Бернік радиться з трьома місцевими тузами.
Фру Руммель. Недарма мені почувся голос чоловіка.
Гільмар. Так, пан Руммель, звичайно, тут. Також і Санстад та Міккель Вігелан – «святенник Міккель», як його прозвали.
Рерлун. Гм…
Гільмар. Ах, пробачте, пане ад'юнкт.
Бетті. Так у нас було добре, мирно…
Гільмар. Як на мене, то я не від того, щоб вони знов погризлися. Все-таки розвага.
Рерлун. О, на мою думку, без таких розваг можна обійтися.
Гільмар. Хто як дивиться. Деякі натури просто потребують час від часу такої бійки, це їх підбадьорює. Але в маленькому містечку, на жаль, не часто трапляється подібна нагода, та й не кожному дано… (Перегортає книгу ад'юнкта.) «Жінка на службі суспільства». Це що за дурниця?
Бетті. Боже мій! Не можна ж так говорити, Гільмаре! Ти, звичайно, не читав цієї книги?
Гільмар. Ні, і не збираюсь.
Бетті. Ти, мабуть, знов себе недобре почуваєш сьогодні?
Гільмар. Так, недобре.
Бетті. Погано спав уночі?
Гільмар. Ще й дуже погано. Я вчора ввечері пішов прогулятися заради своєї недуги; потім завернув у клуб і почитав опис однієї полярної експедиції. Загартовуєш свій дух, стежачи за боротьбою людини з стихіями!
Фру Руммель. Але вам це, мабуть, шкодить, пане Теннесен?
Гільмар. Дуже шкодить. Цілу