як і все це спотворене суспільство. Але слідом за нами йде інше покоління. Я працюю для сина, для нього підготовляю діло життя. Прийде ж час, коли істина скріпить усі суспільні відносини, і на її основі мій син побудує своє життя… щасливіше, ніж життя його батька.
Лона. А фундаментом усе ж залишиться брехня? Подумай, яку спадщину ти залишаєш синові.
Бернік (затамувавши вибух розпачу). Я залишаю йому ще в тисячу разів гіршу спадщину, ніж ти гадаєш. Але настане час, коли прокляття буде знято!.. І все ж… (Поривчасто.) Як могли ви все це кинути на мене? Але діло зроблено, відступати пізно. Вам не пощастить занапастити мене.
Гільмар, стурбований, з розкритою запискою в руці, швидко входить з правого боку.
Гільмар. Та це ж… Бетті, Бетті!
Бернік. Що там таке? Вже йдуть?
Гільмар. Ні, ні, але мені конче треба з ким-небудь поговорити… (Виходить наліво.)
Лона. Карстене, ти кажеш, що ми приїхали, щоб занапастити тебе? Ну, то слухай же, якого він гарту, оцей блудний син, що його ваше чеснотливе суспільство цурається, як чуми. Він більше знати вас не хоче, він поїхав…
Бернік. Але він хотів повернутись.
Лона. Йоган ніколи не повернеться. Він поїхав назавжди, і Діна з ним.
Бернік. Не повернеться? І Діна з ним?
Лона. Так, вона виходить за нього заміж. Вони дають ляпаса усьому вашому високоморальному суспільству, як я колись… Та годі!
Бернік. Поїхав… і вона… вона вирушила з ним… на «Індіанці»?
Лона. Ні, такий дорогоцінний вантаж він не наважився довірити цій зграї шибайголов. Йоган з Діною вирушили на «Пальмі».
Бернік. А!.. Значить… марно… (Похапливо підходить до кабінету, поривчасто відчиняє двері і гукає.) Крап! Спиніть «Індіанку»! Вона не повинна сьогодні виходити в море!
Крап (з кабінету). «Індіанка» уже в морі, пане консул.
Бернік (зачиняє двері і камеє ослаблим голосом). Пізно… і марно…
Лона. Що ти кажеш?
Бернік. Нічого, нічого. Облиш мене…
Лона. Гм… Слухай, Карстене, Йоган просив передати тобі, що він доручає мені піклування про своє добре ім'я, яким колись пожертвував заради тебе і яке ти вдруге відняв у нього в його відсутність. Йоган мовчатиме, але він дав мені повну свободу дій. Ось у мене в руках обидва твої листи.
Бернік. У тебе! І тепер… ти хочеш… саме сьогодні… Можливо навіть, коли урочиста процесія…
Лона. Я приїхала сюди не викривати тебе, а вплинути на твоє сумління, щоб ти признався сам. З цим не пощастило. Потопай же в своїй брехні! Дивись, я роздираю твої листи… Бери клапті, ось вони. Тепер немає більше доказів проти тебе, Карстене. Тепер ти в цілковитій безпеці. Бувай щасливий… коли можеш.
Бернік (глибоко зворушений). Лоно… чом ти не зробила цього раніше! Тепер пізно. Усе життя моє розбите. Я не людина більше.
Лона. Та що ж сталося?
Бернік. Не питай… Але жити я все ж повинен… і я хочу жити… заради Улафа. Він виправить… спокутує все…
Лона. Карстене?
Гільмар повертається бігцем.
Гільмар. Нікого немає, нікого, навіть Бетті!
Бернік.