нього, обеззброїв, і в той час, як єгиптянин, розлютившись, хотів кинутися на нього, він схопив його, стиснув і повалив. Тримаючи шаблю проти грудей єгиптянина, він сказав, що дарує йому життя. У нестямі єгиптянин вихопив кинджал і поранив Задіґа в ту саму мить, коли переможець прощав його. Задіґ, обурившись, устромив шаблю йому в груди. Єгиптянин страшенно закричав і помер, здригнувшись. Тоді Задіґ підійшов до дами й сказав засмучено:
– Мені довелося його вбити. Я помстився за вас; ви вільні від найлютішого чоловіка, якого я тільки бачив: чого хочете тепер від мене, пані?
– Щоб ти помер, розбишако! – відповіла вона йому. – Щоб ти помер! Ти убив мого коханця! Хотіла б я мати змогу роздерти твоє серце!
– По правді, пані, ви мали дивного коханця, – відмовив їй Задіґ, – він бив вас з усієї сили і хотів убити мене тільки за те, що ви покликали мене на допомогу.
– Я хотіла б, щоб він знову бив мене! – заперечила, плачучи, жінка. – Я заслужила це, бо призвела його до ревнощів. Дав би Бог, щоб він мене бив, а ти щоб був мертвий!
Задіґ, здивований і лютий, як ніколи ще за своє життя, сказав їй:
– Пані, хоч ви і гарна, а заслуговуєте, щоб я теж побив вас за ваші примхи! Але не варто.
Тут він сів знову на свого верблюда й поїхав далі. Ледве зробив він кілька кроків, як обернувся на шум, що його зчинили четверо гінців з Вавилона. Вони мчали як несамовиті. Перший з них, побачивши жінку, закричав:
– Це вона! Вона схожа на той портрет, що нам дали!
Вони не турбувалися про мертвого і миттю схопили жінку, що не вгаваючи кричала тепер Задіґові:
– Допоможіть мені ще раз, великодушний чужинцю! Прошу вибачити мені, що я скаржилася на вас; допоможіть мені, і я буду ваша до смерті!
Та цього разу Задіґ втратив бажання битися за неї.
– Шукайте іншого! – відповів він. – Мене ви вже не спіймаєте.
До того ж він був поранений, кров з рани лилася, й він сам потребував допомоги, а вигляд чотирьох вавилонців, можливо посланих від царя Моабдара, сповнив його неспокоєм. Він чвалом поїхав до поселення, не турбуючись про те, чого це четверо вавилонських кур'єрів приїхали по цю прекрасну єгиптянку, і дивуючись із вдачі цієї жінки.
Розділ десятий
Рабство
Коли він в'їхав у єгипетське поселення, його оточили люди. Кожен кричав:
– Ось той, хто викрав вродливу Міссуф і вбив Клетофіса.
– Панове, – сказав їм Задіґ, – боронь мене боже будь-коли викрадати вашу вродливу Міссуф, – вона надто примхлива. А щодо Клетофіса, я не убивав його, а тільки оборонявся. Він хотів мене вбити за те, що я чемно попросив у нього милосердя до вродливої Міссуф, яку він нещадно бив. Я чужинець, що шукає притулку в Єгипті. Тож хіба ймовірна річ, щоб, прийшовши шукати вашого захисту, я почав би з того, що викрав жінку й убив чоловіка?
Єгиптяни були тоді людяні й справедливі. Народ одвів Задіґа до міської управи: там йому перев'язали рани, а потім допитали його й слугу, кожного окремо, щоб