вдовування». Плем'я, в якому було спалено найбільше вдів, уважали за найшанованіше. Помер один араб з Сетокового племені; його вдова на ймення Альмона, дуже побожна, оголосила день і час, коли вона кинеться у вогонь під звуки сурм і тамбуринів. Задіґ знову доводив Сетокові, наскільки цей жахливий звичай противиться добру людського роду; адже повсякчас спалюють молодих удів, які могли б дати дітей державі, чи, принаймні, виховати своїх; і змусив того погодитися, що треба було б, коли можна, скасувати такий жорстокий звичай. Сеток відповів:
– Уже понад тисячу років жінки мають право палити себе. Хто з нас насмілиться змінити закон, освячений часом? Хіба є щось поважніше за старовинні помилки?
– Розум далеко давніший, – відповів Задіґ, – поговоріть зі старшинами племені, а я піду до вдови.
Прийшовши до неї і похваливши її вроду, він сказав, як шкода буде віддати вогню таку красу, однак відзначив її вірність і відвагу.
– То ви так надмірно кохаєте чоловіка? – спитав він її.
– Я? Аж ніяк, – відповіла арабська жінка, – це був брутальний, ревнивий, важкий чоловік, але я твердо постановила кинутися в його вогнище.
– Очевидно, – сказав Задіґ, – є якась дуже тонка насолода в тому, щоб спалити себе живою.
– Ах, природа наша тремтить від цього, – сказала дама, – але треба перемогти це. Я побожна, а коли я не спалюся, втрачу свою репутацію й усі на світі зневажатимуть мене.
Коли вона зізналася, що палить себе заради інших і заради чвані, Задіґ довго розмовляв з нею, намагаючись навіяти їй хоч трохи любові до життя, і йому пощастило врешті навіть навіяти їй трохи прихильності до того, хто це говорив.
– Що зробили б ви, – сказав він їй, – коли б могли відкинути пиху, яка штовхає вас на самоспалення?
– Що ж! – сказала жінка. – Я думаю, що просила б вас одружитися зі мною.
Задіґ надто сповнений був думок про Астарту, щоб не ухилитись від такої пропозиції; але тієї ж хвилини він пішов до старшин племені, розказав їм, що сталося, і порадив видати закон, який дозволяв би вдові палити себе тільки по тому, як вона цілу годину перебуде наодинці з яким-небудь молодиком. Відтоді жодна дама в Аравії не спалила себе. І тільки Задіґові завдячують люди тим, що в один день було знищено жахливий звичай, який тримався стільки століть! Отже, Задіґ став, таким чином, благодійником для Аравії.
Розділ дванадцятий
Вечеря
Сеток, не бажаючи розлучатися з мужчиною, що був утіленням мудрості, узяв його на велику вечерю в Бассорі,[90] де мали бути найбільші торговці заселеної землі. Задіґові було за велику розвагу побачити зібраних в одному місці негоціантів з різних країн: йому здавалося, що світ – це велика родина, яка скидається на Бассору. Другого дня він опинився за столом укупі з єгиптянином, гангським індусом, мешканцем Катаю,[91] греком, кельтом і багатьма іншими чужинцями, що, частенько мандруючи поблизу Арабської затоки, знали арабську мову настільки, що могли порозумітися. Єгиптянин був дуже розгніваний.
– Що