Симпатичний стрибок клоуна через крісло в порожнечу бічних лаштунків. Усе це нагадує виставу в приватному товаристві, де з дружніх почуттів особливо плескають після важкого, незначного номера, щоб, з огляду на невдалий виступ, вдалими оплесками домогтися чогось гладенького, заокругленого. Співак Вашата. Такий нікудишній, що розгублюєшся вже від самого його вигляду. Та, позаяк чолов’яга він міцний, йому все ж таки щастить якоюсь нелюдською, запевне лише мною усвідомленою силою сяк-так утримувати увагу публіки.
Ґрюнбаум справляє вплив своїм нібито лише на позір безнадійним існуванням.
Одіс, танцівниця. Круті клуби. Справжня безплотність. Червоні коліна пасують лише до танцю «Весняний настрій».
30 вересня. Позавчора дівчина в сусідній кімнаті (Г. Г.). Я лежав на канапі й чув на межі півсну її голос. Вона здавалася мені вдягненою особливо щільно, і не тільки в свою одежу, але й у цілу кімнату, на тлі одежі виднілося тільки її сформоване, голе, округле, міцне темне плече, яке я бачив у ванні. Якусь мить у мене було таке враження, немовби від неї йде пара й заповнює всю сусідню кімнату. Потім вона стояла в попелясто-сірій шнурівці, яка внизу так відстовбурчувалась, що можна було її осідлати й ніби аж пуститися навскач.
Ще про Кубіна. Звичка неодмінно повторювати останні слова співрозмовника схвальним тоном, навіть якщо з його подальших власних слів випливає, що він із співрозмовником зовсім не згоден. Прикро. – Слухаючи його численні історії, можна забути, чого він вартий. Та раптом тобі нагадують про це, і тебе поймає острах. Ішлося про те, що ресторанчик, до якого ми збиралися зайти, небезпечний; він заявив, що в такому разі туди не піде; я спитав, невже він боїться, на що він відповів, тримаючи до того ж мене попідруч: «Звичайно, я молодий, і в мене багато ще попереду».
Весь вечір він часто і, на мою думку, дуже поважно говорив про мої й свої затвердіння. Та близько півночі, коли моя рука звисла зі столу, він загледів частину її й вигукнув: «Та ви й справді хворий!» Обходився він зі мною відтоді ще лагідніше, а згодом навіть завадив решті вмовити мене піти разом з усіма до д. р. Коли ми вже попрощалися, він здалеку ще гукнув мені: «Реґулін!»
Тухольський і Шафранський. Берлінська вимова з придихом, яка вимагає пауз у голосі, утворюваних словом «nich». Перший із цих двох – досить цільна двадцятиоднорічна людина. Від стриманого й рішучого помахування тростиною, від чого плече по-молодечому зводиться вгору, і до зваженого задоволення й зверхнього ставлення до власних письменницьких праць. Хоче стати адвокатом, бачить лише дрібні перешкоди на цьому шляху й воднораз можливість їх усунути; лункий голос, чоловіче звучання якого через півгодини розмови починає лунати якось по-дівочому. – Має сумнів, що здатний позувати, але сподівається, що великий світовий досвід стане йому в цьому опорою; нарешті страх піддатися світовій скорботі, як він це постеріг у старих берлінських євреїв такого, як він, складу, хоча поки що нічого такого в собі не