до Б. Тут також ті самі виливи, що, не діставши волі й завдаючи удару у відповідь, мусять самі себе знищити, одначе тут – і в цьому полягає різниця – йдеться про сили таємничіші й про моє найзаповітніше.
На Йозефеплац повз мене проїхав великий туристський автомобіль, в якому сиділа – щільно одне побіля одного – сім’я. За автомобілем разом із запахом бензину в обличчя мені війнуло Парижем.
Диктував у конторі досить довге повідомлення в окружне управління. Дійшовши до кінцівки, що мала прозвучати на високій ноті, я зупинився й далі вже не міг нічого робити, а тільки втупився в друкарку фройляйн К., яка, за звичкою, особливо пожвавішала, відсунула крісло, заходилася покашлювати, перебирати щось на столі й привернула так увагу всієї кімнати до моєї біди. Фраза, яку я шукаю, тепер прибирає ще одного значення: вона має заспокоїти друкарку, і що потрібнішою ця фраза стає, то важче її знайти. Нарешті на думку мені спадає вираз «затаврувати ганьбою» і відповідне до нього речення, однак я не розтуляю рота, відчуваючи відразу й сором воднораз, так наче то – шматок сирого, вирізаного з мене м’яса (ось яких мук це мені вартувало). Нарешті я промовив ту фразу, але в душі залишилося відчуття великого жаху – адже все в мені готове до письменницької роботи, й така робота була б для мене небесним порятунком і справжнім воскресінням, тоді як я тут, у конторі, задля якогось жалюгідного папірця маю виривати у здатного на таке щастя тіла шматок його власної плоті.
4 жовтня. Я стривожений і жовчний. Учора перед сном у мене в голові, зліва вгорі, блимнув холодний вогник. Над лівим оком уже засіло якесь напруження. Коли я думаю про це, мені здається, що в конторі я не витримав би навіть тоді, якби мені сказали, що через місяць я стану вільним. І все ж у конторі я свої обов’язки здебільшого виконую, цілком спокійний, коли можу бути певен, що шеф мною задоволений, і моє становище не викликає в мене жаху. А втім, учора ввечері я зумисне спробував притупити в собі всі почуття, пішов прогулятися, читав Діккенса, потім трохи оговтався, забракло сили віддаватися смутку, який я вважаю виправданим і тоді, коли він, як мені здається, трохи відступає, – так я сподівався мати кращий сон. Він таки й виявився трохи глибшим, хоч і недостатньо глибоким і раз у раз переривався. На втіху собі я казав, що зате знову притлумив у собі оте велике збудження, що не хочу попускати собі віжки, як це завжди бувало після таких періодів, що й післяпологові болі того збудження не примусять мене втратити самовладання, як це траплялося доти. Можливо, мені пощастить так знайти в собі приховану стійкість.
Надвечір на канапі в моїй темній кімнаті. Чомусь потрібно досить багато часу, щоб розгледіти колір, але потім у свідомості враз ніби настає прояснення, і сумніви щодо кольору швидко минають. Коли з другого боку на скляні двері одночасно падає світло з передпокою й кухні, то шибки майже до самого низу заливає зеленуватий або, щоб не зіпсувати чіткого враження, зелений колір. Якщо в передпокої світло вимкнути