А я враз почула в собі гострий протест. У мене дуже швидко наростало обурення. Я сама не знала чому. І я не витримала цього напруження, миттю встала, вдарила кулаком по столу і обурено крикнула: «Ви хами! Та собача мова – моя мова! Мова мого батька і моєї матері! І я вас більше не хочу знати!» Я круто повернулась і, не оглядаючись, вийшла.
То було чисто емоційним пориванням. Тим не менш, цей спонтанний вчинок став поворотним у подальшій долі Олени Шовгенової:
З того часу я почала, як Ілля Муромець, що 33 роки не говорив, говорити лише українською мовою на велике здивування усіх моїх знайомих і всієї господарчої академії у Подєбрадах. Батько й мати з цього раділи… А вже ставши на цю дорогу, я не залишилася на півдорозі. Я йшла далі і далі…
А вже в українському студентському товаристві розгортається її усвідомлене прилучення до українства, й вона відчує себе українкою. Помітили, що Олена розмовляє з братом російською мовою. Сергій це робив принципово, вважаючи її рідною. Бандурист Михайло Теліга, поети Леонід Мосендз, Василь Куриленко, Юрій Дараган, Микола Сціборський, Євген Науменко взялися навчати Олену українській мові й українській вимові, і неабияк сприяли її самоусвідомленню і самовиявленню як українки. Все це не випадкові знайомі, а свідомо обране оточення. Сама Олена Теліга називала українську громаду у Падебрадах «Царством Петлюри». Український поет Леонід Мосендз пригадував, як заповзято допомагав русифікованій Лєночке, що, за його словами, «сипле очима зеленими», перетворитися на українську Олену. Він став її репетитором і, пізніше – однодумцем у поетичній творчості. Саме Мосендзові Олена присвятила свої пророчі рядки:
Я палко мрію до самого ранку
Щоб Бог послав мені найбільший дар –
Гарячу смерть, не зимнє умирання…
Один з друзів Олени, однокурсник Михайла Теліги, Євген Науменко згадував ті часи так:
У великій українській колонії в Подєбрадах витворилося багато товариських гуртків людей, яких зв’язувало спільні завдання або інтереси. Одним з таких гуртків був гурток, який утворився при Михайлові що був надзвичайно здібним бандуристом. Був членом Громади бандуристів у Празі та по своєму вмінню гри на бандурі вважався за популярним бандуристом Ємцем на першому місці…
А я згадую, що пізніше Олена виступала зі співом під бандуру Михайла, а Михайло кожен свій виступ з бандурою починав зі слів: «Присвячую Олені».
Молодий, але загартований життям, бандурист Михайло Теліга не міг встояти перед чарами прекрасної дівчини, красуні, яка на його очах ставала українкою. І недавній старшина армії УНР порушив свою обітницю, начебто його особисте життя розпочнеться лише після здобуття Української держави.
1 серпня 1926 року Олена й Михайло одружилися за православним обрядом у храмі святого Миколая. Збереглося запрошення на їхнє весілля: «Юлія Степанівна та Іван Опанасович Шовгеніви, сповіщаючи про шлюб своєї дочки Олени