у той час більшовики вже вели війну проти УНР, і при цьому на всіх рівнях їхні представники продовжували торочити про право народів на самовизначення та свою палку прихильність до якнайшвидшого досягнення справедливого і демократичного миру.
Вважаючи досягнення миру завданням надважливим, М. Полоз пропонував своїм колегам домовитися з російськими представниками, яких у той час очолював Лев Троцький (Бронштейн). «Ми мусимо виступати як окрема делегація, але єдиним фронтом перед Центральними державами», – казав він. Багато хто з ним погодився. Але інструкції, що нарешті надійшли з Києва, категорично заборонили угоду з більшовиками, допоки їхні війська не припинять наступ в Україні.
Та взагалі оминути нарад із більшовиками було неможливо. «Спочатку порозуміння ніби було знайдено, – згадував О. Севрюк. – Російська делегація визнала нашу делегацію як самостійну… визнала навіть Центральну Раду й Генеральний Секретаріат». Це Л. Троцький визнав і на першому пленарному засіданні з представниками Четверного союзу, яке відбулося 10 січня. Та все ж він додав, що українську делегацію треба розглядати як таку, що стоїть разом із російською по один бік фронту. Ця заява суттєво погіршила і без того напружені відносини між представниками УНР і більшовиків, та дещо ускладнила визнання української делегації як самостійної іншими учасниками переговорів.
Наполегливість команди В. Голубовича все ж принесла перший бажаний результат. Вже на пленарному засіданні 12 січня О. Чернін від імені Центральних держав визнав самостійність України та її делегації. Він заявив: «Ми визнаємо українську делегацію самостійною делегацією і повноважним представництвом самостійної Української Народної Республіки… яка є в стані укладати самостійно міжнародні договори».
Це була одна з перших перемог дипломатії УНР, яка тільки-но спиналася на ноги. Ввечері того самого дня, отримавши новини з Брест-Литовська, генеральний секретар міжнаціональних справ УНР Олександр Шульгин виступив на засіданні Центральної Ради із заявою. Він повідомив, що УНР відтепер виступатиме на міжнародній арені як самостійна держава. Виступ О. Шульгина зустріли оплесками.
Заява О. Черніна спричинила вкрай незадоволену реакцію більшовицьких дипломатів. Відтак, вона прискорила процес підготовки Брест-Литовського мирного договору між УНР і державами Четверного союзу.
Загалом на переговорах представники УНР докладали чималих зусиль для захисту інтересів своєї країни. Найбільш запеклі дискусії точилися щодо територіального питання. Ще раз звернемося до спогадів О. Севрюка: «…Українці жадали Холмщину, Підляшье, плебісцит в Закарпатській Україні та в Східній Галичині й північній Буковині. На засіданні 13 січня Чернін твердо заявив, що не може й мови бути про доторканість австро-угорської монархії. Кюльман і Гофман також рішуче підтвердили сю заяву. Було ясно, що реальне відношення сил не позволяло нам плекати рожевих надій, але з Відня приходили відомості