комітету цього державного утворення Юхим Мєдведєв. Л. Троцький намагався довести представникам Центральних держав, що саме Ю. Мєдведєв та його «товариші» мають представляти Україну. Він навіть вдався до відвертої провокації, заявивши 3 лютого, що більшовики захопили Київ, і мати справу з посланцями Центральної Ради тепер не має сенсу. Завдяки вчасно отриманій телеграмі з Києва О. Севрюку вдалося спростовувати зухвалу заяву Л. Троцького. Вести переговори з харківськими делегатами так ніхто й не став.
Перемовини представників УНР та Центральних держав поновилися 7 лютого. Після повернення з Берліна німецькі та австро-угорські дипломати загалом погодилися на пропозиції української сторони. Єдиною суттєвою пропозицією стало винесення питання про автономію Східної Галичини та Буковини до окремого договору Австро-Угорщини з УНР.
Текст мирного договору підготували швидко. Уночі з 9 на 10 лютого відбулося його підписання.
Загальний настрій підписантів окреслив в своєму виступі Р. Кюльман: «Панове, ніхто з вас не може не признати історичного значення цієї зустрічі, в якій представники Союзних Держав поєдналися з представниками Української республіки, щоби підписати цей перший мир з метою закінчити цю світову війну. Цей договір буде першим з серії дальших договорів. Ми підписуємо цей договір з висловами найкращих побажань Союзним Державам та українському народові».
«Мировий договір між Німеччиною, Туреччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Українською Народною Республікою
Тому, що український народ в протягу сучасної світової війни проголосив себе незалежним і виразив бажання привернути мирний стан між Українською Народною Республікою і державами, що находяться в війні з Росією, правительства Німеччини, Австро-Угорщини, Болгарії і Туреччини постановили заключити мировий договір з Правительством Української Народної Республіки. Вони хотять цим вчинити перший крок до тривкого і для всіх сторін почесного світового миру, котрий не тільки має покласти кінець страхіттям війни, але також має вести до привернення дружніх відносин між народами на полі політичному, правному, господарському і умовому. Задля того до нав’язання мирових переговорів в Берестю-Литовськім зібралися повновласники вище означених правительств, а саме:
За цісарське німецьке правительство державний секретар заграничного уряду цісарський дійсний тайний радник п. Ріхард фон Кюльман;
За ц. і к. спільне австрійсько-угорське правительство міністер цісарського і королівського дому і справ заграничних його ц. і к. апостольського величества тайний радник Отокар граф Чернін;
За королівське болгарське правительство президент міністрів п. др. Василь Радославов, посол п. Андрій Тошев, посол п. Іван Стоянович, військовий повновласник п. полковник Петро Ганчев, п. др. Теодор Анастасов;
За цісарське османське правительство його величества великий везир Талат-Паша, міністер справ заграничних