покличеш? Чорт вас бери! Кличте, бийте!.. Пропадаємо все одно з панської ласки. Гроші наші давай! Давай хоч те, що даєте! Думаєте, не бачимо, на кого робимо? Не бачимо, що той, хто наших дівчат за п’ятака соромить на все село, живе з нашої праці. Не знаємо, що ми оцими руками заробили ті п’ятаки, що він нам кидає!! Годі! Чорта з два тепер! Давай гроші, що заробили! А потім давай по 80 копійок у день, то й робитимем. А не хочеш, шукай собі других дурнів… А ми вже порозумнішали…
– По 80? – скрикнув Ґудзик.
– По 80, по 80!
– Та ти не здурів часом?
– Дурій сам!.. А ми вже були дурні, що ми робили по 30 копійок у день, та ще й позичали у тебе свої гроші…
– Та які гроші? – перебив Ґудзик. – Які гроші? Чого ви до мене чіпляєтесь? Чим я винен, що пан не дає грошей вам? Що я, свої даватиму вам?
– Брехня! Пан давав, та ти ховав тільки. Знаємо!.. Та яке нам діло до пана? Ви всі одні чорти! Ти наймав нас, ти й давай! Даєш?
– Ні!
– Ні?!
– Ні!
– Хлопці! Додому! Всі додому! – палко закричав Андрон до всіх. – Хто зостанеться, тому сам розіб’ю пику. Хай шукає собі…
– Чекайте! – знов бовкнув Ґудзик, але Андрон уже не зупинився. Махнувши тільки рукою, повернувся і крикнув:
– Нема чого чекати!
– Чекайте, я… Дам по 60!
– По 80!
Зачувши «60», деякі почали зупинятись і нерішуче м’ятись. Але Андрон, Карпо і ще дехто зараз же накинулись на тих і рушили таки.
– Глядіть! – закричав раптом Ґудзик. – Це вам так не минеться!.. Начальство про це сьогодня ж узнає!
– Плювать хотіли ми й на тебе, й на твоє начальство! Що, ти нас можеш примусить, щоб ми у тебе робили? Га? – зразу ж озирнувся і навіть ступив до нього декілька кроків Андрон. – Можеш? Ого!.. Побачимо!
– Побачите!
– Побачимо! А от чи пустиш ти свою машину, то ми теж побачимо! Хлопці!.. Беріть паса!.. Таскайте додому!.. Хай кличе своє начальство… Даси наші гроші, та по 80 у день, тоді вернемо! Беріть паса!
Ґудзик перелякано здригнувся й хотів щось сказати, але тільки розкрив рота й мовчки смішно якось став дивитись, як декілька хлопців в один мент згорнули пас, з реготом понесли його кудись і сховали у валці.
І це всіх ще більш ніби підпалило. Піднявся галас, крики, замахали руками, загомоніли, забалакали навіть ті, хто перше ховалися за других, кожний хотів вилить те, що накипіло за день. Ґудзик пригнічений ходив від паровика до машини, заговорював то до одного, то до другого, але, почувши гидку лайку або сміх, одходив і з жахом дивився, як усі до одного збирали свитки, торби і всі свої манатки. Йому не вірилось, що вони справді заберуть паса, що вони покинуть роботу й лишать його тут самого з машиністом; йому не вірилось, що машина стане і він не встигне на післязавтра доставить на двірець уже продану пшеницю. Йому не хотілось вірити, що вони повстали проти нього й уже більше не послухають його.
А робітники вже рушали від машини, дівчата навіть і пісні затягли. І ніякої надії не лишалося Ґудзикові. Лиця були поважні, з твердим і рішучим виразом, в очах просвічувала ненависть