очеретяні, високими чагарниками між ними. Я взявся руками в боки, озираючи все довкола й прислухаючись до гамору.
10 грудня. Відкриття набилися людині самі.
Усміхнене, молодяве, лукаве, розслаблене обличчя старшого інспектора, якого я в нього ще ніколи не бачив, а завважив аж сьогодні – тієї хвилини, коли читав йому один директорський папір і випадково підвів очі. Він ту ж мить пересмикнув плечима й водночас стромив праву руку до кишені штанів, ставши ніби зовсім іншою людиною.
Ніколи не можна врахувати й оцінити всі обставини, які тієї чи іншої хвилини впливають на настрій чи навіть визначають і сам настрій, і його оцінку, тим-то неправильно було б сказати, нібито вчора я почувався впевнено, а сьогодні я у відчаї. Провадити таку різницю означає тільки, що людина має бажання піддатися самонавіянню й жити життям, по змозі відокремленим від самої себе, часом неприродним, сховавшися за забобони й химери, як ото, буває, хтось у шинку, сяк-так сховавшись у кутку за чаркою горілки, розважає сам себе переважно фальшивими, недоказовими фантазіями й мріями.
Близько півночі один молодик у тісному, світло-сірому картатому, трохи притрушеному снігом пальті спустився сходами до невеликого вестибюля комічної опери. Біля касового столика, з-за якого злякано підхопилася з дрімоти дівчина і втупилася в нього великими чорними очима, він купив квитка й на хвилю зупинився окинути поглядом залу, що лежала перед ним трьома східцями нижче.
Майже щовечора я приходжу на міський вокзал, а сьогодні, позаяк пустився дощ, півгодини тинявся туди-сюди в залі. Хлопчина, який без угаву їсть цукерки з автомата. Сягне рукою до кишені, дістане пригірщ дрібняків, недбало вкине їх до отвору й заходжується жувати, вичитуючи тим часом усілякі написи; іноді цукерки випадають на брудну підлогу, він підхоплює їх і відразу запихає просто до рота. – Чоловік біля вікна спокійно щось жує, запанібрата розмовляючи з жінкою, своєю родичкою.
11 грудня. У Тойнбігаллє читав початок «Міхаеля Кольгааса». Цілковита невдача. Погано вибрав фрагменти, погано читав та ще й безглуздо шпортався в тексті. Зразкові слухачі. У першому ряду зовсім маленькі хлопчики. Один із них від нудьги, в якій він не винен, обережно впускає на підлогу кашкета, потім обережно підіймає його, і так раз по раз. Позаяк він надто малий і, сидячи, ногами до підлоги не дістає, то йому доводиться щоразу трохи сповзати з крісла. Читав незграбно, й погано, й безглуздо, й нерозбірливо. А пополудні я весь аж тремтів від бажання читати, ледве стримував рота стуленим.
І справді, навіть поштовху не треба, досить лише стримати останні призначені для себе сили, і мене вже поймає, просто-таки роздирає відчай. Коли я сьогодні гадав собі, що, читаючи зі сцени, неодмінно буду спокійний, то питав себе, що це буде за спокій, на чому він ґрунтуватиметься, і міг тільки відповісти, що це буде просто спокій задля самого спокою, незбагненна ласка, тільки й того.
12 грудня. А вранці я підвівся досить-таки свіжий.
Учора