Щоправда, йому таки вдавалося стримувати себе. Так чи інакше, важко собі уявити складніші і болісніші стосунки.
На п’ятий день п’ятого місяця, прямуючи до майданчика верхової їзди[113], Ґендзі заглянув у Західний флігель: «То що ви можете сказати? Чи залишався принц у вас допізна? Ви його близько до себе не підпускайте. Бо зайвого клопоту наживете. Зрештою, немає у світі чоловіка, який ніколи не завдавав жінці сердечного болю, не скоював нерозважних вчинків…» Дивлячись на нього тоді, коли він то хвалив, то гудив принца, не можна було не замилуватися його навдивовижу молодим, прекрасним обличчям. Яскраве нижнє вбрання з недбало накинутим на нього верхнім – літнім носі – вражали таким незвичайним поєднанням барв, що виникав сумнів: «Хіба могли людські руки так розфарбувати шовк?» А пахощі від одягу Ґендзі були такі чудові, що дівчина навіть подумала: «Я сама захоплювалася б його красою, якби не оця потаємна тривога…»
Від принца принесли листа, написаного вишуканим почерком на тонюсінькому білому папері. Тоді він здавався чудовим, а як подивитися тепер – нічого особливого…
«Навіть сьогодні[114]
Ніхто не вирвав
Стебел лепехи.
Його коріння[115] під водою,
А я втираю нишком сльози…»
Листа з натяком було прив’язано до довгого кореня лепехи. «Сьогодні ж надішліть відповідь», – порадив Ґендзі перед відходом. Служниці повторювати його слова, не здогадуючись, що відбувається в її душі.
«Вирване з води,
Коротким буде
Стебло лепехи.
А у воді не зміряти
Пролитих сліз…
О, як по-дитячому звучать Ваші слова!..» – от і все, що написала вона блідою тушшю. Мабуть, такого знавця прекрасного, як принц Хьобукьо, розчарував цей лист, бо він сподівався, що її почерк буде набагато витонченішим.
Того дня Тамакадзура отримала звідусіль безліч вигадливих мішечків «кусудама». Тепер, після довгорічних поневірянь, її життя в садибі на Шостій лінії стало набагато спокійнішим. Але чи могла її не турбувати двозначна поведінка Ґендзі? Вона тільки й думала, як порвати стосунки з ним, не завдавши шкоди його імені.
Ґендзі заглянув і до пані Ханацірусато в Східних покоях і повідомив їй: «Тюдзьо[116] сказав, що сьогодні після змагань у стрільбі з лука приведе сюди друзів. Тож приготуйтеся. Вони начебто прийдуть ще завидна. Цікаво, що про будь-яку, навіть найменшу вечірку, яку хотілося б провести у вузькому колі, дізнаються принци й перетворюють її у пишне святкування. Тому вам треба бути напоготові». Майданчик верхової їзди містився так близько, що його було видно з галереї. «Відчиніть двері на галереї, щоб молоді жінки могли милуватися змаганням крізь відкриті двері. У Лівій імператорській охороні останнім часом з’явилося чимало гарних юнаків, які нітрохи не поступаються придворним», – додав Ґендзі на превелику радість молодих жінок, охочих насолодитися рідкісним видовищем.
Подивитися на змагання прийшли