куди й діти. – Пани кажуть: «Нащо нам?! Хіба ми школярі, чи що?» – А пані кажуть: «Нет, не чытаю такых кныжок. Я тэрпэть не мóжу малосерыйського языку!.. Дівчино! Подвинь лишень коць! Ледащо!»
Се одно, а отце друге: Вам ще досі не писав, бо думка була, щоб послать укупі з папером фабричним і банкового… Та бачите, що й досі, та й то, поздоров, боже, пана Короля, тільки тридцять; кажуть сучі сини: «Хай пришле книжки…»
І так-таки: пришліть, будьте ласкаві, книжок: «Гайдамаків» штук 20 та «Кобзаря» так з 15, чи що – як знаєте; а таки опріче того, – мені один такий екземпляр «Кобзаря», як ви дали старому, бо сором сказати, у мене нема ніякого!!! Та не забудьте свій та Гребінкин портрети, та й ще що-небудь таки черкніть
Вашому А. Корсуну.
Кінчайте «Мар’яну». Ось-ось одправимо до Вас у Петербург другий «Сніп».
Дописка на першій сторінці:
Ради рóдини пишіть більш… Аркушів зо два, зо три: пишіть брате!
18. Т. Г. Шевченка до П. М. Корольова
22 травня 1842. С.-Петербург
СПБ. 22 мая
1842.
Спасибі тобі, добрий чоловіче, за ласкаве слово, за гроші і за «Старину запорозьку», спасибі і тілько що спасибі, а білше нічого я не маю. Прийми не гніваючись «Гайдамаки», а на «Кобзаря» вибач. Нема ні одного. Як надрюкую вдруге, то пришлю не один екз[емпляр]. З дякою шлю вам 6-ть екз[емплярів] «Гайдамаки» – і сьомий вам на пам’ять, не забувайте мене, коли маєте чим поминать. Лежу оце п’яті сутки та читаю «Старину», добра книжка, спасибі вам і Срезневському. Я думаю дещо з неї зробить, коли здоров буду, там багато є дечого такого, що аж губи облизуєш, спасибі вам, – напиши, будь ласкав, земляче, коли будеш мать час, як там у вас, у Харкові, привітали мої «Гайдамаки», чи лають, чи ні, напиши щиру правду, і за щиру правду скаже щире спасибі
Т. Шевченко.
19. В. І. Штернберга до Т. Г. Шевченка
Липень 1842. Рим
Рим, 1842 г. Июля, не знаю котрого.
Здравствуй, любезный Шевченко! Давно, брат, очень давно мы с тобою не видались. И время-то и не так велико – 2 года, а многое с тех пор переменилось, того уже не стало, та замужем, другой овдовел, а там дома все старая песня. Это уже в порядке вещей. Боже мой! Хоть бы заглянуть туда, что там у вас поделывается. Ты вообрази, что, кроме твоего письма, я никакого известия из Петербурга не имел, правда, я сам виноват: ленив писать, но все-таки я писал, меня более всего удивляет, что дядько мне не пишет, уж я и не знаю – писать опять, письма там, ведь, дороги. Только прошу тебя, любезный Шевченко, не думать, чтобы я мог забыть друзей моих, это было бы так же неблагодарно, как забыть человека, который мне сделал добро. Это еще более, добро можно сделать по какому-нибудь постороннему внушению, а быть другом человеку, делить с ним горе и радость, для этого надо иметь истинно добрую чувствительную душу. Да, рассуждать-то мы умеем, но ведь надо и на деле доказать; кто ж делом виноват, помилуй!
Благодарю тебя от души за письмо, которое ты мне прислал с Орловым, – оно меня очень обрадовало, я живо вспомнил нашу