що з жінкою моєю сконпонували. Нехай лишень отце зійде повідь, що можно буде допхатися у наш город, що й близенько від нас, і бачимо по усяк час, так вода залила, нікуди переїхати, так тоді купимо куклу та і вберемо її у плахточку, і у запасочку, і льолечку дамо, яку треба, і коси заплетемо, і скиндячки положимо та й пошлемо до Вас на женихання, поки достанемо справжню справу. А другу річ поведши, хоч і поставимо Вам настоящу плахту і усе, як треба, то чи зуміє ж хто у Вас нарядитись по-чоловічому? Еге! Глядіть, щоб плахти задом наперед не наділи! Та й голови не вбере ніхто, коли не хрещений по-нашому; а на куклі лучче буде усе видко. А ще і те скажемо: що Ви знайшли граціозного, як письменні кажуть, коли дівка Богу молиться? Вона не буде у своїм наряді молитися. Вона усе з себе позніма, гарненько посклада та у одній льолі і стане молитись. Бог, каже, простить, а так легше, та й стане знай хреститись, поки чита свої молитви, а поклона не вдарить. Як знаєте, се Ваше діло; а чи не граціозніше було б, якби наша дівка та йшла з відрами з водою, вже чи в пам’ятку Вам, як то вона манірно ійде, як вихиліться, з ноги на ногу переступа, як понурила головку, а ізпідлоб’я позира, чи дивляться на неї люди. Або стоїть біля криниці та розговорює з ким, відра поставивши, або підперлась рукою та зажурилась об чім. Ну, та Ви усе лучче знаєте. Мені Вас не учить.
«Гайдамаки» ваші добра штука буде. Читав я декому з наших. Поцмакують. А що вже Гулак-Артемовський, коли знаєте, той дуже Вас улюбив за «Кобзаря». Дрюкуйте швидше, лишень. Нехай Вам Бог помага. А що наш Евгений Павлович з своїм альманахом? Чи воно ж буде що? І швидко? Нічого до мене вже давно не пише. Коли ще не опізнюся, то от посилаю йому дві гарненькі штучки у його альманах, нехай притулить, як зна. Вони вже були раз у Петенбурсі, та пан Лобасов, що їх сконпоновав, не так написав до пана Гребінки, не у тую хату надписав, так йому і вернули, а він до мене вже прислав та й просив відіслати. Будьте ласкаві, віддайте йому, попросіть, щоб притулив де у альманасі. Коли ж вже пізно, що альманах оддрукований, то нехай ткне або в «Літературну газету», або у «Маяк». Там наше приймається. Та якого гаспида він надувся та ні словечка до мене не напише? І чому се так завередував?
Нуте, тепер ось яке діло. Александр Павлович Башуцкий друкує дуже мудру книжку. Там будуть усякії народи: і школярі, і купці, і ковалі, і усякі. Я списав нашого «Знахаря». І як треба до нього картинки, то я ваших вирізав та й послав йому, бо на виду він настояще так дивиться, як треба знахарю, що обдурює народ і мошеннича; та й вона дивиться на нього теж лукаво. Припадають вони обидва до моєї казки, тільки не знаю, щоб хто йому обділав як треба їх по-нашому, так я і указав на Вас і прохав його сеє письмо відіслати до Вас. Коли проситиме Вас об сім, то, будьте ласкаві, учешіть наших так, щоб пальці знати було, щоб наші на славу пішли. Як знаєте, так з ним і сконпонуйте, бо й він также штука на усяке діло. Прощайте ж. Бувайте здорові з празником, з Великоднем; нехай Вас самі найлучші дівчата тричі по тричі поцілують. Ждіть від мене скоро звістки.
Щиро