22-го дня,
року 1844-го
Генеральний старшина Вихтор Мочеморденко.
Військовий ієсаул Яків Дибайло.
На першому аркуші:
Великоможному панові
генеральному обозному
Маркевичу
добродієві
Універсал
в Туровку.
33. М. А. Маркевича до Т. Г. Шевченка
Близько 22 січня 1844. Турівка
Не дуже гетьмануй,
А більше кабануй,
Мій навіжений чоловіче,
Горілочку лигай,
Да в пузо сало бгай,
Да, й годі! А як чорт підтиче
Тебе гетьмановать
Да на старшин гукать
З Мазепинською булавою,
Тогді, Тарас, не плач:
Бо не один деркач
Московськой дужою рукою
На срачецьці поб’ють
Ще й плакать не дадуть.
Смотри ж, Тарасе, схаменися:
Горілочку лигай,
Да салом заїдай,
Да як нап’єшся – спать ложися.
34. В. М. Забіли до Т. Г. Шевченка
Початок лютого 1844. Борзна
1844 по получении Записки, в тот день написано, а отправлено 21 Июня.
За що ти лаєшся, Тарасу,
Що не найшов в Борзні припасу,
Якого ти тогді бажав?
Сам ти такий, як мене лаєш.
За що? ти, може, попитаєш:
За те, що в хутор не забіг.
Який же ти земляк? Який же ти писака?
Неначе гнав тебе собака,
Боявся день подаровать,
Щоб побувать у мене в хаті,
Щоб пісень вмісті заспівати,
Якії серце нам гризуть.
Ми б на бандурці забринчали,
А циганчата б танцьовали,
Хоч би вже з лихом пополам.
Я б рад би був тобі, як брату,
Якби забіг до мене в хату,
Неначе б сваху шановав!!!
В мене худоби дуже мало,
Да ще б найшов горілку, сало!
Із’їли б трошки й запили!
Да розказав би дещо гарне:
Про земляків, не іностранне,
Бо я до язиків невдавсь.
Дак ні!.. Зазнався, бач, з панами,
А земляка дак і забув.
Бодай тобі за сюю штуку
Послали відьми отцю муку,
Послухай, зараз іскажу:
Борщу, вареників, ковбас, литівки,
Сеньгі, чахоні і скумбрійки,
З півгоду щоб не коштував.
Щоб цілий день не пив горілки,
Не довелось щоб і наливки
Хоч раз один ковтнуть насміх,
Да щоб приснилось: бужанина,
В’юни, лоскірка і свинина
З сметанкою, да із хрінком!!!
Отії щі щоб їв ти руські!
Отії совуси хранцюзькі!!!
Що тільки в животі бурчать.
Лютую я на тебе дуже,
Тобі ж дак, може, і байдуже,
Мене ж за серце зачепив!!!
……………….
Іще скажу словце, Тарасу,
Біда жить в світі без запасу,
Грошима люде що зовуть.
Я